Глава 2. Бал у масках

Наступного вечора готель перетворився на театр брехні.

Усі гості були в масках: золотих, чорних, срібних. Жінки у блискучих сукнях, чоловіки в дорогих костюмах. Жива музика лунала над морем, а офіціанти носили шампанське на срібних підносах.

Марина вдягла чорну сукню з відкритою спиною. Влад довго дивився на неї.

— Якщо так піде далі, я забуду, що в мене є дружина.

Вона всміхнулась, але всередині стало неприємно.

— А ти про неї пам’ятаєш?

— Лише коли ти питаєш.

Він поцілував її в шию.

Марина вдягла маску.

— Тоді сьогодні ми ніхто.

— Домовились.

Бал був схожий на сон.

Пари танцювали під зорями. Хтось сміявся біля фонтану. Хтось цілувався в темних садах.

Марина вперше за довгий час почувалась вільною.

Поки не побачила її.

Ту саму жінку в чорній масці.

Вона стояла біля сходів і не рухалась.

Лише дивилась.

На Марину.

Марина завмерла.

— Влад… он там…

Але коли Влад обернувся, жінка зникла.

— Знову? — роздратовано спитав він. — У тебе параноя.

— Я серйозно!

— Може, це твоя совість.

Вона образилась.

— Ти поводишся дивно.

— А ти нервова.

Їхню сварку перервав чоловік у білій масці.

— Перепрошую, пані, можна вас на танець?

Марина хотіла відмовити, але Влад байдуже знизав плечима.

— Іди.

Незнайомець танцював мовчки.

А потім тихо сказав:

— Вам не варто довіряти чоловіку, з яким ви приїхали.

У Марини похололи руки.

— Що?

— Деякі люди приїжджають сюди не відпочивати.

— Хто ви?

Чоловік нахилився ближче.

— Ви дуже скоро все зрозумієте.

І раптом зник у натовпі.

Після балу Влад нервово ходив номером.

— Хто це був?

— Я не знаю!

— Він торкався тебе.

— Ти ревнуєш?

— Ні. Я не люблю сюрпризи.

Марина уважно подивилась на нього.

— Ти чогось боїшся?

Влад різко відкрив мінібар.

— Не вигадуй.

Але його руки тремтіли.

Опівночі в двері постукали.

Три повільних удари.

Марина здригнулась.

Влад підійшов першим.

— Хто там?

Тиша.

Він відчинив двері.

На підлозі лежав конверт.

Без імені.

Всередині була фотографія.

На фото — Марина та Влад біля київського готелю три місяці тому.

І червоний напис:

«ВАШІ СІМ’Ї ДІЗНАЮТЬСЯ ВСЕ».

Марина зблідла.

— Це жарт?..

Влад мовчав.

Вперше в його очах вона побачила справжній страх.

Тієї ночі вони майже не спали.

— Треба поїхати, — сказала Марина.

— Ні.

— Чому?!

— Бо якщо нас хотіли шантажувати — вже б написали суму.

— Тоді що це?

Влад подивився у темряву.

— Хтось грає з нами.

— Хто?

Він не відповів.

І саме в цей момент десь у готелі пролунав жіночий крик.

Дикий.

Страшний.

Марина схопилась із ліжка.

А Влад раптом прошепотів:

— Почалося…