25

    Я стоята, закривши очі і навіть коли він вже пішов, не відкривала їх. А просто дихала його особливим ароматом, що залишився після нього.

    Наступних три дні я просиділа як відлюдниця у кімнаті. І як Данні тільки не вмовляла мене, як не просила, я не покидала своїх чотирьох стін. Тут було безпечніше і спокійніше. Я не хотіла натрапити ні на Рона, ні тим більше на його наречену. Вечорами Даніелла заходила до мене щоб, як вона казала, я зовсім не з'їхала з глузду від самотності. 

- Я вже й жалію, що потягнула тебе сюди, - зітхала попелюшка цього вечора. - Хотіла як краще, а вийшло що запроторила тебе у чотири стіни.

- Для мене це краще, повір Данні. 

- Думала, ви хоч поговорите і все з'ясуєте. А ви поговорили і тепер ще більше питань стало, ніж було. Може він щось важливе хотів тобі сказати, а ти його перебила та ще й за двері виставила.

      Попелюшкі я розповіла все того ж вечора. Не знаю як так вийшло, але вона таки залізла мені в душу разом зі своїми добренькими очима.

- Я не знаю що там можна сказати. Тільки мучати один одного, - я все ж була впевнена, що правильно зробила.

- І що ти вирішила? - вона не продовжила запитання, але я і так знала про що вона говорить. Заручини мають відбутися завтра в головній тронній залі Вернанського замку. 

- Не знаю я. Не розумію,  що він цим хоче добитись? Ну не може ж він це затіяти, а потім ось так зухвало при всіх відмовитись від своїх обіцянок. Це занадто, навіть для нього.

- А може це і не його затія. Може король настояв. Ми ж не знаємо напевно. І ніхто цю тему не підіймає. Та вони взагалі за заручини не розмовляють. Підготовкою Генріетта займається. Так її майже ніколи з нами не має. Завжди якісь справи  вимальовуються.

- Та яка тепер різниця Данні, хто і що затіяв. Він принц і просто так відмовитись від заручин не може. Даррійске королівство досить могутнє щоб об'явити війну, а це точно нікому не треба. Тому навіщо я там, Данні?

- А може він щось придумав. Ти ж не дала йому договорити. І ми нічого тепер не знаємо. Навіщо б він тебе туди звав? Та якщо і це не так, то все одно тобі треба туди піти. Щоб показати йому, що ти сильна і нехай побачить що він втратив. А заручини це ще не весілля, багато чого ще може потім статись,  - стояла на своєму Даніелла.   

        Легко їй судити, коли це її не стосується. Тож я лише посміхнулася на її слова. А щодо заручин вирішила подумати зранку. Чомусь, глибоко в душі, я хотіла туди піти і на власні очі переконатись, що ніякого чуда не трапилось і викинути нарешті ці паростки надії, що все ж проросли навіть у моїй холодній кімнаті душі. Та от чи вистачить мені на це смілості?

    День заручин був таким гарним, таким сонячним.  Я сиділа біля вікна і дивилася на білий цвіт черемшини, що блимав на сонці, вкритий вранішньою росою.

     Цього року вона так рано розквітла. Рання весна прискорила усе в цьому році.

      Так хотілося мені залишитись біля вікна. Так затишно тут було, з чашкою чаю у руці. Та мій спокій прушила попелюшкина служниця. Виявляється, вона прислала її щоб та допомогла мені зі зборами. 

      Моя бальна сукня… Боже, навіщо я її придбала? Тепер я жаліла про ту імпульсивну покупку. Ну що ж, якщо не має інших варіантів, то спробую востаннє включити свою злюку. А справді. Хай побаче мене востаннє в усій красі. Це буде моя маленька помста за його дурну надію, що він у мене вселив. 

        Тож, вчергове взявши себе в руки, я таки зібралася і одягла ту червону сукню, а дівчинка зробила мені  чудову зачіску. І так, я знову була дуже гарною. Тільки цього разу ніби дорослішою стала. Чи то так сукня впливала на вигляд, чи то може щось в очах змінилося. Погляд став іншим. 

     Я спускалась по сходам, а внизу мене чекали Даніелла і Роберт.  Його злющий погляд  помітила ще в горі. Але сьогодні він мене не зачепить. Сьогодні я йду прощатись зі своїм коханням.

- Яка ти гарна Ангеліно, - плеснула в долоні Данні. Сама вона була теж у яскравій фіолетовій сукні. 

      Але відповідь на комплімент мені не дали сказати. Слово взяв принц Роберт і все навколо скисло:

- Може ми вже підемо, люба. Вистачить і того, що ми з собою служницю переодягнену тягнемо, так ще й запізнемося зараз, - пробурчав він. 

      Та що ж це з ним таке? Та я вже всі наші з ним діалоги тодішні перебрала і все одно не можу зрозуміти таку його реакцію на мене. 

- Роберт! Ліна не служниця, - поправила чоловіка принцеса і вони перші зайшли до зали. 

     Генріетта дійсно добре потрудилася. Зала була прекрасно оформлена, та все ж попелюшкин бал весни з метеликами їй переплюнути точно не вдалося. 

         На дійсво зібралося багато не відомих мені вельмож Вернанського королівства. А можливо і скоріш за все тут були і гості з Даррійського королівства.  Рональда і принцеси Софії ще не було, але королівські родини вже засідали на возвишені у повному складі.

     Туди і відправились Данні і принц Роберт. Там для них вже був накритий банкетний стіл. А я прилаштувалася до не відомої дами у віці, біля одного з маленьких столиків. Тут теж стояли різні напої та легкі страви. Так і простояла весь час в очікуванні неминучого.

     Зазвучали фанфари і люди, які товпитись по середині зали,    розійшлись формуючи живий коридор.