15

       Трохи заспокоївшись ми повернулись до столу і я почала розбирати листи. За ці дні накопилося багато кореспонденції, тому я добряче зависла у ворохі листів, час від часу звертаючись до принца за порадою щодо відповіді. Він же, в свою чергу, вивчав протоколи і періодично пересувався по кімнаті. То сидів за столом, то на дивані, то стовбичив позаду мене заглядаючи через плече і даючи мені необхідні вказівки, то просто ходив туди сюди, нарізуючи круги. Мені чомусь здалося, що його щось хвилює або тривожить. 

- Доречі, Ліна, як тобі сукня? - запитав він з дивану.

        В мене випала ручка з рук.

- Ви прислали мені її? - ошелешено запитала я. Чомусь на принца я зовсім не подумала. Та навіщо йому це? Він же в останні дні і не помічав мене. Я б скоріше повірила, що це попелюшкина фея дверима помилилася. 

- Чому прислав? Сам приніс. Розбудив напевно? - продовжував шокувати принц.

- А чому так? - щось запитала я. Ну як завжди, коли я спантеличина, то думки в голові рояться як ті бджоли. Тяжко їх докупи позбирати.

- Чому особисто не передав, а біля дверей залишив? - розпихав він моїх бджіл мо місцям, - не знаю навіть. Так ніби цікавіше. Я тільки приїхав, тож сукню одразу тобі заніс. А не лишився, бо боявся тебе зранку побачити. Ну септо злякатись боявся, бо всі ви жінки зранку трохи на відьму схожі.  

      Ага, зуби мені вирішив заговорити, жарти свої фірмові у хід пустив. А не вийде, я вже бджіл своїх всіх порахувала і по полицям розсадила. 

- І навіщо мені така сукня? 

- Так підеш зі мною на бал Весни. І не роби такі великі очі. Відмовитись ти не можеш, одразу кажу.

- Я не піду. Можете мене повернути на кухню. Я не піду, - вперто заявила я. Це просто не можливо. Та мене ж там розірвуть. І першим буде принц Роберт.

- Ти що ж, боїшся? Така вся підла і підступна злюка боїться звичайного балу? - зайшов з іншої сторони принц.

- Я давно вже не така. І там мені не має що робити. І це точно виходить за рамки моїх обов'язків. Я не піду туди. Я не попелюшка. Для мене бал закінчиться не так райдужно. Навіщо я вам там? - почала тараторити я від нервів.

- Чого ти строчиш? По перше, ти мені треба. Там треба тільки в парі приходити, а я не збираюся зараз ще й пару собі шукати. Не до того. За фавориток краще не згадуй. То болюча тема. Ти підходиш ідеально. І можеш не хвилюватись так. Тебе поруч зі мною ніхто не зачепить. Це я тобі точно кажу. Побудемо там з годинку тай усе. Це буде останнє твоє завдання, Ліно. Я на наступний день від'їжджаю,- гарно стелив принц. А наприкінці ще й приголомшив.

      Відїжджає? І більше я його не побачу? Вже менше тижня залишилось мені побути в його компанії виходить? На душі одразу стало важко. Як я цього боялася. От саме цього відчуття в грудях. Я ж холоднокровна, я нікого не люблю, ні до кого не привязуюся, думаю тільки про свою вигоду перш за все. Коли це змінилось? Я ж сама так сильно мріяла про той день, коли він нарешті покине це королівство. А тепер ці дивні відчуття в тому місці де напевно і є душа.

- А принц Роберт…- почала я, але він мене перебив

- З принцем Робертом я вже говорив на цю тему. Він звісно не в захваті та все ж я його попередив. Більше того, ані король з королевою ані, уявляєш, Даніелла не проти твоєї там присутності. Так що боятись тобі точно нічого. Ніхто не наважиться тебе чипати. Ти краще скажи як тобі сукня?

- Сукня дуже гарна, але…- і знову не дав і слова сказати.

- Ніяких але. Ти не попелюшка та на бал ти точно заслуговуєш. І це ми більше не обговорюємо,- категорично заявив принц.

РОНАЛЬД 

       Рон хотів хоч трохи віддалитись від своєї помічниці, щоб не лякати її та і себе самого тими почуттями, що вона в ньому викликала. Він розумів, що чим ближче її підпускає, тим важче йому стриматись. Вперше для нього самого Рон опинився в ситуації, з якої не міг знайти виходу. Бо сам же сюди себе і загнав. 

      От хто його тягнув за язик тоді за вечерею, коли обговорювали бал Весни. Сам же сказав, що прийде з Ангеліною. Хотів Роберта позлити, а сам собі виписав вирок. Він уже зараз відчував, що після балу вже не буде все так як раніше. Він не зможе спокійно поїхати додому.

         Думав, що якщо вивести їхню співпрацю із злюкою на діловий лад без того панібрадства, до якого вони звикли, то ще можливо є шанс врятувати їх обох. 

           А потім Роберт запропонував поїздку на північ королівства. Там якраз проходила виставка унікальних робіт від майстрів з усього Оттарійського королівства. І Рон зачепився за це, як за рятівну соломину. Він гадав, що ця вилазка дасть йому змогу провітрити мозок від постійних нав'язливих думок про Ангеліну і він зможе трезво вирішити, що з цим усим робити далі. 

      Але не сталося як гадалося. Спочатку все було добре. Вони з братом не чипали дратівливих тем і напевно вперше від його приїзду нормально співіснували в одному просторі. Як завжди дратувала непомірна кількість охорони, але то було щось звичне, родом ще з дитинства.  Все було добре, допоки вони не дійшли до виставки мадам Бомбоньє - талановитої швачки, не тільки Оттарійського королівства, а і всього континенту. Про неї знали усюди і тепер, побачивши її вживу, Рон зрозумів у чому особливість її нарядів. Він майже одразу відчув магічну іскорку, що тліла десь глибоко всередині неї і це тоді звісно все пояснювало.