9

   А вранці принц Рональд знову мене здивував. Він, як виявилося, взагалі майстер цього діла. Коли я без двадцяти сім  вийшла в коридор, то от ніяк не розраховувала побачити там його,  та щей у простому одязі, такому як носив Ганс та інші слуги, коли не одягали форму. І не встигла я і слова промовити як мене схопили за руку і все що мені залишилося, так це швидко йти за принцем.

- Ну ти й збираєшся, Ліна. Я ж казав бути готовою на пів сьомої. Хочеш щоб нас побачили мої родичі? - пред'являв попутно претензії принц.

- Ви сказали бути готовою о сьомій,- з вухами в мене все добре, так само як і з пам'яттю.

- Невже? Це все Роб винний. Збив мене з пантелику своїм войовничим настроєм. Я ж думав там щось серйозне у нього, тай відпустив тебе. 

- А було не серйозне?- вирішила я підтримати бесіду.

- Та дурня всяка королівських масштабів. Вчергове наставляв мене на шлях істинний,- хмикнув принц і ще більше прискорився. 

     А я і до цього вже починала захекуватись, тепер ще й  от спотикалася, заплутуючись у власній сукні. Бо це принцу було зручно в простих штанях, а моя нова зелена сукня хоч і була простого крою та все ж таки не підходила до вранішнього марафону по замку.

     Рональд на секунду зупинився, а потім зі словами "тільки не кричи" підняв мене на руки. І я не знаю які сили мене зупинили, щоб справді не закричати від здивування. 

- Ти довго плетешся, а нам треба встигнути покинути замок до того як охорона хватиться мене,- відповів Рональд на великий знак питання в моїх переляканих очах. І ще більше прискорився. Він вже майже біг несучи мене на руках. 

- Я важка,- тихенько сказала я. Ну справді, я ж не пушинка щоб бігти зі мною ось так просто через увесь замок. А він біг і навіть дихання не збилось.

- Не напрошуйся на комплімент, злючка. Може згодом. Зараз ніколи,- в своїй манері відповів принц.

     Відпустив він мене тільки біля екіпажу, що вже чекав нас на подвір'ї. І лише коли ми виїхали за браму мені нарешті пояснили, що власне кажучи відбувається.

- Злякалася? - запитав принц.

- Не встигла.

- От і добре. Часу на пояснення не було, тому діяв не думаючи. Просто якби ми тащили з собою охорону і необхідний супровід, на якому вчора наполягав Роберт, то діло можна було б одразу вважати проваленим.  

- А як би я рівно о сьомій вийшла?

- Не вийшла б. Бо я не чекав би тебе стовбича за дверима. 

   І я подумки похвалила себе за те, що зібралася трохи раніше.

- А що за конспірація така? - поцікавилась я, натякаючи на його одяг та і взагалі всю цю ранкову ситуацію. А серце і досі колотило від такої несподіваної близькості. Він значить діяв не думаючи, а мені тепер мучатись зі своїми емоціями.

- Вийшла на мене одна людина з вашого королівства, розповіла про цікавого персонажа. От, хочу впевнитись в  правдивості інформації. Не хочу привертати зайвої уваги, тому сьогодні я твій помічник, - підморгнув він мені.

- Не думаю, що з цього щось вийде. У вас зовнішність ммм специфічна. Ви і в лахміттях не схожі на звичайного робітника, - ну справді,  який  з нього слуга?

- Щож, дякую за комплімент. В нас з тобою це спільне, але будемо надіятись, що це тільки ти така спостережлива, - сказав принц а я почала думати, що він мав на увазі коли говорив про спільне. 

- А що тоді треба буде мені робити ? - вирішила заздалегідь уточнити я, щоб потім не попасти в просак.

- Та нічого особливого, насправді. В одному з ваших поселень, всього годину їзди від столиці, є один гончар. Так от, кажуть що його посуд, не весь а лише деякий, має особливі можливості. Їжа, що зберігається у ньому, ніколи не псується і може зберігати смак та колір на протязі  року, - розповідав захоплено принц, а очі його прямо таки горіли інтересом.

- Це хто вам таку дурню розповів? - розсміялася я в голос, це ж просто не можливо, - Вас надурили, принце. Я вам точно кажу, не має в нас такого гончара та його ніде не має. Це все вигадки і казки. Люблять у нас, знаєте, складати різні історії.

- От ти смієшся, а половину моїх відкриттів і новаторств починалися саме з таких, на перший погляд, не правдивих історій. Тому я маю звичку переконуватися на власні очі, щоб ненароком не пропустити діамант, що валяється на узбіччі суспільства, - серйозно сказав Рональд.

- Ну не знаю, мені здається, що був би в нього такий талант, то про нього вже б усі знали. А так, це більше на вигадку схоже, - все ж не вірила я.

- Талант, а тим паче якщо там хоч трохи замішана магія, це річ специфічна і зазвичай сприймається звичайним людом досить неоднозначно. Часто такі люди просто довго не живуть. Якщо не мають підтримки від владних осіб. Магія покидає цей світ, думаю ти чула про таке, Ліна. І чим далі тим більше народ починає боятись усяких незрозумілих особистостей, - пояснював мені принц, підсунувшись майже впритул. Мене це дратувало. Наче не можна все це розповідати, сидячи на іншому кінці сидіння, місця ж вдосталь. Ні, йому ж треба прямо напирати на мене, наче я глуха і інакше не почую його. І не скажеш же принцу, відсунься від мене подалі бо я думати не можу нормально.

- Тоді чому ж ніхто не розповів нашому королю про такий самородок, навіщо чекати принца з іншого королівства? - спитала я соваючись на сидінні. Може хоч так до нього дійде, що мені не зручно. Ага, зрозумів, присунувся ще блище. Якщо так далі піде, то він видавить мене через віконце як крем для торту.