7.1

    Як тільки я звідти вибралась, не пам'ятаю. І головне, давить своїм  авторитетом. Заміни, каже, старе ганчір'я. Ніби я задоволення отримую від свого вигляду. Та була б моя воля, я б одягала найвишуканіші сукні, як робила це раніше. А зараз я не маю нічого, та навіть те ганчір'я, яке на мені, не моє.

      А на подвір'ї пахло весною, зеленою травою та квітами. По всюду співали пташки, пригрівало сонечко і здавалось кощунством мати поганий настрій у таку прекрасну погоду. А ще ж мішечок з грошима приємно грів душу. А може ну їх оті всі погані передчуття. Та невже я так відвикла від хорошого життя за ці роки, що навіть невзмозі порадіти такому крутому повороту свого нікчемного, але все ще необхідного мені життя. 

        Так, принц  дивний, поводить себе не передбачувано. Так, в мене незрозуміла реакція на нього. Так, це все дуже підозріло. Але ж з іншого боку, ну що може бути гіршим за моє теперішнє становище? Ну не зїсть же він мене, чесне слово. А для мене це шанс хоч трохи поліпшити своє нікчемне існування. 

           З такими от думками і помітно припіднятим настроєм, я відправилась на торгову площу. Нарешті, у перше за три роки, язможу купити собі якусь нову річ. Ну хіба ж не свято?

       До своєї халупки я повернулася вже під вечір. Втомлена, голодна але дуже задоволена. Хоч на короткий термін я відчула себе тою колишньою Ангеліною. Шкода що раніше я не цінувала такі речі. В мене були тоді інші турботи, а така банальна річ як придбання нової сукні, вважалася звичайною буденною справою.

           А придбала я собі дві простенькі сукні .  Всеж таки мій статус не дозволяє носити мені щось надто вишукане. Але вони були з дорогої тканини, мали глибокі, синій та зелений, кольори і просто ідеально на мені сиділи. Навіть вдома я не втрималась щоб не приміряти їх. Я крутилася біля старенького здеркала в моїй хатині і раділа як мала дитина. А ще я придбала собі записник, парочку олівців і самописну ручку. На рідкість дорога штука, але дуже зручна, не треба гратись з чорнилами. 

       Слідуючий вихідний я провела збираючи свої не великі пожитки і переїжджаючи до замку.  Взяла лиш саме необхідне, а все інше закрила в хатині. Хто зна, може ще доведеться повернутись сюди. Але в душі я надіялась, що більше ніколи не переступлю цього порогу. Я буду чемною і смирною, буду сумлінно працювати і достойно протримаюсь до від'їзду принца Рональда до дому, а потім я піду далі. Я розумна, я знаю це. Насправді мені і в голову не приходило просити пом'якшення покарання, бо була впевнена що це не реально. Зламалася, змирилася і плила за течією. Ну ще може трошки раділа, що мені вперше, з моменту мого народження, не треба відповідати якимось стандартам і вимогам. Але досить. Тепер у мене нова ціль. Я стану карєристкою. А чому б ні. З мене не вийшла принцесса і королева, так чому б тоді не потягатись з чоловіками за їхні місця під сонцем? Спочатку канцелярія, далі секретаріат, а там і до радників рукою подати.  Там у радниках Маргарита Онтар засідає, теж між іншим жінка. Ну і що що вона герцогиня. Зате я розумна хитра і амбіційна. 

Нарешті в мене з'явився справжній стимул до життя, нарешті я знайду своє місце у цьому королівстві, і буду щастлива. Залишився тільни один маленький нюанс. Витримати всі забаганки прица і відправити його додому. 

Знала б я тоді як згодом буду сміятись над своїми грандіозними планами. 

РОНАЛЬД

    День тягнувся нереально довго.  Обіцяні Робертом напередодні розваги виявились нічим іншим, як полювання. І може Рон і зрадів би такій переспективі, якщо б це справді було полювання, а не лише його жалюгідна імітація. А все тому що, бачите, принців не можна наражати на небеспеку, бо хто ж тоді буде правити цілим королівством? Тому вони, в оточенні двадцяти охоронців, линдали по замковому парку (знову ж таки невдалій імітації справжнього лісу) і шукали одомашнених кабанів, яких випустили за годину до їх там появи. Цікааво,  просто жах. 

- Не розумію Рон, чому ти себе так поводиш? - запитав принц Роберт в брата, коли вони були у відносній вддаленності від охорони.

- Як саме, Роббі? - ліниво жуючи якусь травинку і посилено роблячи видимість уважного пошуку бідненьких кабанчиків, запитав Рональд.

- Ти знаєш про що я. От скажи чесно. Навіщо вона тобі здалася? - Роберт навіть і вигляду не робив, що цікавиться псевдо полюванням. 

- А тобі? 

- От вічно ти так. Я серйозно питаю, а ти як завжди, намагаєшся викрутитись щоб не відповідати чесно. 

- Так і я серйозно, Роб. Допустимо, мені стало цікаво копнути трохи за кордонами красивої казки під назвою "Попелюшка". Знаєш братику, я не дуже вірю у ці всі однозначні речі. Або добро, або зло. Або чорне, або біле. Життя воно різнокольорове, Роб, тому і цікаве. Люди не можуть бути або чисто добрими, або повністю злими. Це просто неможливо. От скажи мені Роберт, я добрий чи злий? - запитав Рон. Він прискорився і став поперед Робертом, розвівши руки в різні сторони.

- Не знаю Рон, не можу сказати. Інколи мені здається, що ти божевільний. Та стосовно історії моєї дружини ти помиляєшся. Даніелла дійсно найдобріша і найкраща людина в цьому світі. Та вона навіть зраділа, коли дізналася останні новини про Ангеліну. Тоді, коли злюка, якій ти вирішив допомогти комфортно влаштуватися в цьому житті, є підступною, хитрою і брехливою стервою. І ти в цьому ще встигнеш переконатися. І потім не кажи, що я тебе не попереджав. 

- От про це я і кажу, Роб. Я не можу ніяк збагнути, чому вона так тебе чипляє? Скільки часу вже пройшло. Данні твоя вже напевно і помиритись з сестрою хотіла б. А ти прямо закипаєш увесь від одної тільки згадки про Ангеліну,  - підмітив Рон, хитро подивляючись на, просто таки, червоного Роберта. А той мовчки  прицілився і вистрілив кудись у кущі, там щось зашевелилось, заверещало і потім потопотіло в іншу сторону.