4

РОНАЛЬД

      Чайна церемонія. Що може бути веселіше і цікавіше за чайну церемонію? Та будь що, взагалі будь яка річ у цьому світі. Одного разу Рональд, подорожуючи східними землями, випадково потрапив на ритуальні танці дикого племені Аніта. Так от там, щоб залишитись живим, йому довелося три години підряд спостерігати за одноманітними, ритмічними рухами якихось двох психопатів. І навіть там йму було набагато цікавіше ніж зараз. Бо була реальна загроза життю і нереальне бажання закрити очі і заснути. А спати не можна. Треба було виказувати щиру зацікавленість отими танцями з бубнами. Фішка в тому, що ті хто засипав уже більше ніколи не прокидаються. І навіть такий вид адреналіну приносив Рону якесь незрозуміле задоволення. Особливо, коли вони з охоронцями вибрались з відти живими. 

       А на цій благородній події, люб'язно організованій чарівною Даніеллою, все що загрожувало Рону так це розлад шлунку від тої кількості солодкого, що сумлінні подавальники підсовували йому через кожні п'ять хвилин. Та і чай він ніколи не любив. Інша справа кавовий напій. Але тут він був не дуже популярний.

    Звісно, крихітка Даніелла хотіла якнайкраще. Вона напевно вирішила що зібравши всю місцеву знать, включаючи самого короля і королеву Оттарії, на галявині перед замком, вона нарешті повеселить помітно нудьгуючого Рональда і створить атмосферу невимушеності. А саме головне таким нехитрим чином надасть публіці те, що вона бажає - можливість провести час разом з принцом сусіднього королівства. 

      Рон чесно, аж цілу годину,  дотримувався правил етикету. Чемно вітався з усіма охочими, намагався не виражатись надто цинічно і їдко коли до нього лізли з усілякими безглуздими запитаннями, по суті роблячи все, щоб привернути до себе увагу. Стійко витримав натиск осіб на виданні. Хоч інколи йому здавалося що їх тут було врази більше ніж інших гостей. Але Рональд не був би собою, аби все йшло по плану. Тому, відірвавши свою руку з цупкого захвату якоїсь місцевої красуні, він рішуче попрямував до брата Роберта і Даніелли, що попивали чай в компанії короля Оттарії Георга 2 та королеви Гелії. В оточенні най наближених вельмож королівства. Хороша нагода була зробити задумане і Рон не вбачав перед собою ніяких перепон.

- А Рональд, синку, як тобі свято в честь твого приїзду? Наша люба Даніелочка постаралася на славу, чи не так? -  запитав король у Рона, що саме вмощувався на відведеному для нього місці.

- Даніелочка у вас молодець. Знає толк у солодощах та чайних церемоніях, - невимушенно відповів Рон, підморгуючи дівчині. Та чомусь одразу знітилась.

- Це тільки початок, Рон, далі буде ще веселіше. Обіцяю, нудьгувати тобі не прийдеться, - запевнив брата Роберт.

- Звісно брат, я в тобі не сумніваюсь, - хмикнув Рональд. Що ж там казати, коли сам (ніразу не зануда) Роберт пообіцяв веселощі.

- Дятьку, підскажіть чи я не помиляюся, у вас на наступному тижні день помилувань? - між іншим запитав Рональд, беручи до рук напевно соту за цей день чашку чаю і всоте ж відставляючи її подалі від себе 

- Не помиляєшся, а чому питаєш? -поцікавився король, а Роберт і Даніелла помітно напружились. Невже здогадались куди хилить  принц?

- Та так, - невнятно відповів Рон і направив свою увагу на Даніеллу, - Данні, золотце, нагадай мені, скільки років твоя зведена сестра сумлінно несе покарання?

- Три роки, - тихо відповіла принцеса.

- Рональд, зараз неначасі обговорювати цю тему, - з нажимом додав Роберт обіймаючи свою дружину. 

- Чому? Хіба тут є хоч хтось, хто не знає вашої історії, - щиро здивувався Рон, - що в цьому такого, тут же всі свої. Мені особисто так Даніелла говорила перед церемонією.

- Так і є. Та до чого тут згадувати минуле,- все більше злився Роберт.

- Ну для кого минуле, а для кого теперішнє. Я вчора бачив твою сестру, Данні. Вона вигляділа змученою.

- Рон, якщо тобі так важлива ця тема, ми обговоримо її згодом. В моєму кабінеті, - вирішив внести пропозицію король, спостерігаючи за тим як закипає його син.

- А мені здається зараз чудова нагода для цієї теми, дядьку. Мені от що цікаво. Що такого могла зробити сімнадцятирічна дівчина з вищої спільноти, щоб її понизили до ролі служниці без права помилування? - ні до кого особисто не звертаючись, поцікавився Рон.     

- Ти прекрасно знаєш, що робила Ангеліна зі своєю матір'ю на протязі багатьох років і за що вона несе покарання. До чого ця вистава, Рон? Навіщо тобі здалася зведена сестра моєї дружини? - опанувавши себе більш спокійно відповів Роберт.

- Звісно, я чув усі історії про долю твоєї дружини, Роберт. А хо ж не чув? Але я все таки не розумію. Наскільки я пам'ятаю, приховувала правду і знущалася над Даніеллою саме мачуха. Саме вона казала не правду королю і за це впринципі поплатилася. Вонаж померла декілька років тому?  - уточнив у зацікавленних слухачів Рон.

- Два роки як померла, - відповів хтось з наближених.

 - Ангеліна ж, як я розумію, була повністю під владою своєї диспотичної матері, чи не так?

- Напевно

- Може й так.

- Скоріш за все

     Слухачі, не надто впевненно, але все ж таки погоджувались з думкою принца. А йому тільки це і треба було.

- Тоді поясніть мені будь ласка, чи пропорційна вина сімнадцятирічної дівчинки з паскудним характером, тому покаранню, що ви дядьку і ти брат, обрали для неї? - спокійно запитав Рон, повністю впевнений в своїй правоті.