Кохана жінка гетьмана Жулкєвського

Спочатку було шалене кохання! А потім смерть…

Яка виявилася безсилою перед любов’ю і величчю цієї самотньої жінки – вдови великого коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Жулкєвського.
Людини, без якої не спалахнула б Хмельниччина.

Бо не потрапив би на Чигиринщину шляхтич Михайло Хмельницький. І не закохався б у юну козачку. І не народила б вона йому сина Богдана – найславетнішого козацького гетьмана…

Якби не розгромна для поляків битва під Цецорою у жовтні 1620 року, доля Богдана Хмельницького склалася б зовсім інакше. Не загинув би батько, зберіг би голову гетьман Жулкєвський. І життя пішло б по іншому колу.

І Чаплинський не напав би на Суботів, і ображений власник хутору не підняв би на диби всю Україну!
І не спалахнула б громадянська війна, і не різали б одне одного козаки й ляхи, і не гнали б татари десятками тисяч слов’янських рабів і рабинь до випаленого сонцем Криму.
Все склалося б по-іншому. Якби…

Якби не Цецора! Саме тут і наклав головою Михайло Хмельницький, а 25-річний Богдан потрапив у полон. Пощастило молодику, бо попав до палацу капудан-паші в Стамбулі, а не на галери.
Проклята Цецора…

Старий Жулкєвський двічі випробовував долю під цим селищем поблизу молдавської столиці Ясси. У 1595 році гетьман розбив там сильне татарське військо. Через чверть століття Жулкєвський повернеться сюди, щоб із обіймів коханої дружини потрапити в обійми смерті. І слави безсмертної!

Але спочатку було шалене кохання! Яскраве, пекуче, болісне – і приречене.

Уже в зрілому віці закохався Жулкєвський у юну красуню Регіну Гербурт. Та дівчина була бідною нареченою – і батько Станіслава сказав категоричне «ні».

– Не пара вона тобі! Не рівня… Ти – син одного з наймогутніших панів Речі Посполитої. А хто вона? Жебрачка… Не буде вам мого благословення! І волю мою ти не насмілишся порушити…

Та впертий Жулкєвський-син, хоча й глибоко шанував свого батька, однак здаватися не збирався. Ігнорував наречених із заможних магнатських родів, служив у коронному війську, шаблею тесав власну кар’єру, воював хоробро, проливаючи кров за Вітчизну – і чекав свого зоряного часу.

– Візьму її! І лише її одну… Інша жінка мені не потрібна! Любов, як і Вітчизна, може бути лише одна. І на все життя! – гордо заявив розлюченому батькові.

А той теж не здавався. Навіть помираючи. Так і не дозволив синові нерівний шлюб. Віддавши батькові належну синівську пошану й провівши з військовими почестями в останню путь, Жулкєвський через деякий час все ж таки одружується з коханою Реґіною. Нарешті!

Нарешті два люблячих серця з’єдналися в одному пристрасному пориві.

– Ти не можеш переступити батьківську волю… Я так тебе люблю! Просто непритомнію від щастя… Але твої рідні. Вони не погодяться на весілля! Видно, не судилося нам бути разом, Стасю… Люблю – і не можу без тебе! Знайди собі рівню… А серце – воно так плаче! І просить, і молить… Як же мені без тебе жити, рідненький мій? – дівчина зрошувала гарячими сльозами червоний парчевий жупан чоловіка.

І тулилася ніжно, і квилила лебідкою, і не бажала прощатися назавжди. І вже майже простилася, не наважуючись підштовхнути коханого порушити святу батьківську волю. І цілувала Жулкєвського так, що той божеволів від нестримного вихору почуттів і заради коханої ладен був порушити навіть заповіді Господні.

О жінки, що робите ви з чоловіками?
Тонка станом, з розкішними персами, чорнява Реґіна палахкотіла вогнем в обіймах люблячого чоловіка, відкинувши на спину довгу розпущену косу.

– Візьми мене! Нехай без вінця, без благословення… Лише з тобою хочу бути щасливою! Хоч на мить… І сина народити – такого ж хороброго лицаря, як і ти, мій коханий… – і танула в дужих руках Станіслава.

А той шаленів, відчуваючи крізь тонку дівочу сорочку, вишиту золотими й срібними нитками, як затверділи вишневі пуп’янки її повних грудей. І п’янкий запах розпашілої від бажання жінки туманив голову Жулкєвського. І не було вже сил стримувати дикого звіра всередині себе – залізні пальці його пробігли трепетною напруженою спинкою коханої, опустилися обережно на круглі її сіднички. І застогнав він, як той Адам, який вперше звідав солодку таємницю Єви…

– Ми будемо разом! Завжди – і в житті, і після смерті… – мовив твердо Жулкєвський, жадібно обнімаючи кохану. – Бо ми одне ціле! А справжнє кохання не знищить навіть смерть…

Віщі слова! Вони проживуть довге й щасливе життя – понад тридцять років. Після Цецорської трагедії, втративши і чоловіка, і сина, пані Реґіна не впаде духом. Кохання і тут допоможе цій жінці, ще красивій, звабній і гордій, достойно перенести цю біду.

І викупити з турецького полону сина Яна. І голову коханого Стася, підняту на спис і подаровану грізному повелителю Оттоманської Порти…

За красунею Реґіною батьки змогли дати лише чотири тисячі злотих. Смішна сума для магната Жулкєвського!

Відразу після пишного весілля щасливий чоловік записав ці гроші за юною – на двадцять років молодшою! – дружиною.

– Якщо раптом загину чи розорюсь, буде тобі на що жити певний час. Пізніше запишу на тебе все своє майно… Відтепер ти володарка моєї душі й усіх статків! – і ще хмільна від шлюбних пестощів коханого Стася жінка заплакала від щастя.

Намилувавшись із коханою, Станіслав Жулкєвський кинувся у вир будівництва – вирішив будь-що звести справжній рицарський замок, гідний його славного роду.