13 глава

  Вони зайшли до саду маєтка. Він був неймовірним, безліч квітів, кущів, дерев, рівненький газон. Здавалося, що за цим будинком хтось дуже добре доглядає або навіть і живе. Ну не може бути такого щоб тут хтось не господарював!

 – Лілі, за цим будинком  хтось доглядає? – запитвв Ед.

 – Ні, ти що, цей будинок проклятий. Він сам себе доглядає. – із іронією в словах відповіла дівчина. Робот відсахнився від неї на пів кроку і подивився дивним поглядом. Тут роздався її дзвінки сміх.

 – Ей, ти чого регочеш? – здивовано запитав Ед

 – Ти такий кумедний. – сміючись відповіла Лілі однією рукою тримаючись за живіт, а іншою сперлась на плече знайомого. –Та я пожартувала. А ти мабуть жартів не розумієш? 

 – Все я розумію. – буркнув робот і пішов вперед.

 – Ей, ти що образився? Ну вибач я не хотіла тебе образити! – перепросила Лілі наздошаняючи робота.

 – Та проїхали, – відмахнувся робот – ну а якщо чесно, хто доглядає за будинком.

 – Я. – коротко відповіла дівчина – Окрім мене про цей маєток ніхто не знає. Спочатку було важко бо не знала за що братися, тут настільки було все захаращено, все заросло бур'янами і кущами, ну справжні джунглі. Спочатку прибрали сухі гілки, потім повиривала бур'яни, викопала кущі які були не потрібними. Ну довго я тут возилася тільки з цим сабком і навколо всього маєтку. А коли дійшла черга до маєтку я була вражена його помпезністю в середині. Стародавні меблі, картини, посуд. Я там нічого не змінювала, просто попротирала пилюку і помила підлогу.

 – А як ти потрапила в середину? Там же замок.

 – Це прозвучить дивно, але замка так не було. Я підійшла взялась за ручку, трохи штовхнула двері в перед і вони відкрилися. Я теж була здивована як і ти зараз. 

  Ед був вражений тим що він бачить. В сучасному світі ще залишилися старі, можна навіть сказати стародавні архітектурні пам'ятки, які ще не заполонили межами сучасності. Вже вечеріло і перед роботом постало питання де про вести ніч? Лілі запропонувала залишитися в маєтку, оскільки про нього ніхто не знає, то він може тут переночувати. Знайшовши в середину нещодавні друзі просто не могли відвести очей від тієї краси що їх оточувала. Ну звичайно Лілі вже не раз бачила маєток з середини, але з кожним разом коли вона заходила в середину була вражена його красою. 

   Друзів зустрічав простори хол, двоє сходей які вели на другий поверх, величезна люстра приблизно з два метри в довжину, троих далі в вітальні стояли меблі: старий диван, поруч два зручних крісла і чотири пуфи. Біля стіни стояв комод, тумбочки, в кутку старе фортепіано, цікаво воно ще зможе грати через стільки років? З вітальні вели двері, мобуть що до кухні, бо були близько до обіднього стола. В іншій стороні вітальні двері які вели на задній двір з кущами найрізноманітніших квітів. Піднявшись на другий поверх вони побачили безліч дверей до спалень і інших гостьових кімнат. А на третьому поверсі був величезний кабінет і двері які виходили на тараса з неймовірним видом на місто. 

 – Ну що ж, обирай кімнату яка тобі подобається і відпочивай, а я вже піду бо вже вечоріє, ще потрібно додому добратися. Побачимось взавтра. Бувай.

 – Дякую тобі за сьогоднішній день, і за притулор який ти мені надала. Хорошої дороги. До завтра. Бувай.