11 глава

  Робот спав майже всю доргу, а коли прокинувся то потяг вже під'їжджав до станції. Погода не зіпсувалася і це добре адже в Еда великі плани. Взявши рюкзак робот вийшов з вагона і попрямував до автобусної зупинки. Людей було не багато, а якщо чесно їх взагалі не було. Сонце тільки піднялося і Ед вирішив не гаяти часу на автобус і тому пішов пішки. 

  Місто тільки прокидалось і потроху почало нагадувати мурашник, тільки не такий як у будні дні, а тихий і помірний. Першим у списку Еда було відвідання музею XV століття який славився неймовірними картинами і скульптурами. Діставши із рюкзака навігаційну карту він звірився з маршрутом і пішов далі. Аж тут на нього з іншої в вулиці наштовхнулась дівчина двадцяти років. В неї були жовті тигрові очі, руденьке волосся і миле обличчя з веснянками.

 – Ой, перепрошую, я не хотіла на наштовхнутись. – вибачилась дівчина.

 – Та нічого страшного, це я задивився і не помітив вас. – вибачився робот піднімаючи з доріжки телефон як впав у дівчини.

 – Дякую. А ви мабуть не місцевий, бо я вас тут раніше не бачила? – запитала дівчина.

 – Так я не місцевий а турист, сьогодні тільки приїхав на вихідні відпочити.

 – Ясно. А звідки ви?

 – Я з Кралейн сіті, невеличке місто яке я вже майже вивчив, тому вирішив приїхати сюди відпочити.

 – Ой, вибачте я не представилась, мене Лілі звати. А вас?

 – Дуже приємно, я Едуард але для друзі просто Ед. – потиснув руку дівчині робот.

 – А куди ви зараз прямуєте, якщо що я можу вам допомогти. – запропонувала Лілі.

 – Що ж буду дуже вдячний. – ввічливо відповів Ед.

 Що ж як бачимо у робота з'явилися нові знайомі. Лілі місцева дівчина-студентка яка навчається на філософському факультеті в університеті філософії імені Крістіана Вірцерна. Місто вона знала як свої п'ять пальців. В школі вона дуже любила історію і навіть в старших класах вела свій власний гурток "Історія мого міста". Поки вони з Едом йшли до музею дівчина порадила ще декілька цікавих місць які можна було б відвідати. 

  По дорозі до музею нещодавні знайомі трохи розповіли один про одногн. Ед навіть здивувався що є ще такі люди які як і Елінор ладні дружити з робот. І коли вже вони купували білети в середину музею Ед наважився спитати:

 – Ем... Лілі ти так просто відреагувала на те що я робот... ну нежива істота, а просто машина. Відразу почала зі мною розмовляти, не дивилась такими дивними поглядами як це роблять інші. Чому? 

 – Ну а чому тут дивуватися, ти ж не з трьома головами чи п'ятьма руками, ти такий же як і я і інші люди просто трішки відрізняєшся. – з посмішкою пояснила дівчина. Вона була дуже добра дівчина, всіх любила від найменшої комашки до найбільшого казкового велетня. Як шкода що таких людей як Елінор і Лілі дуже мало.

 – Хм...ти так сказала навіть необразливо і трішки з гумором. Мені подобаються такі люди. – торкнувся рукою до щоки дівчини робот. Тут на обличчі з'явився ледь помітний рум'янець і вона відвела погляд. Аж раптом Ед згадав вчорашній день, Елінор так сама загорілась рум'янцем і відвела погляд коли він приступив її до себе. Рвучким рухом, як від гарячої посудини, Ед забрав руку від щоки дівчини. В середині вони мовчки розглядали експонати і навіть намагалися не дивитись один на одного.