6 глава

 За роботою час пройшов непомітно. Здавалося тільки що почали працювати, а тут вже пора іти додому. Ед перший завершив свої справи і вже чекав Елінор біля виходу. Інші працівники коли проходили поруч перешіптувались і кидали на нього якісь дивні погляди, та він старався не звертати на них увагу для нього на першому місці було діждатися Елінор. За хвилин вісім вона вийшла, втомлена але весела. Ед взяв її сумку і вони пішли додому. Спочатку вони йшли мовчки тому що не знали про що почати розмову, та все ж якось слово за слово і вони знайшли тему для розмови. 

 – Ну що ж ми вже прийшли, дякую. – Подякувала дівчина.

 – Та немає мза що. Все рівно мені по дорозі. – Зніяковіло відповів робот.

 – Слухай Ед, до прем'єри залишилось пів години, то може ти зачекаєш мене в середині поки я переодягнусь, звичайно якщо ти не втомився? – Запропонувала дівчина.

 – Так, без проблем я тебе зачекаю. – Відповів робот. Елінор пішла переодягатися, а Ед тим часом розглядав вітальню. В кімнаті було багато зелені, квітів і книг. На стінах висіли картини природи і деякі її фотографії. Посеред вітальні стояв читальний столик із дерев'яною кришкою і залізними ніжками, м'який диван смарагдового кольору, такі ж крісла по бокам. Біля стіни стояв комод з дерева, скоріше всього із дуба, на ньому стояла ваза із красивими квітами які доповнювали інтер'єр кімнати. Ед сів на диван чекаючи на подругу. Через декілька хвилин він почув цокання каблуків з другого поверху. Ед навіть не встиг зрозуміти коли з'явилась Елінор. Вона виглядала неймовірно: чорне обдягуюче плаття з довгими рукавами які привідкривали плечі, широкий золотавий на талії, чорні підбори. Волосся зібране у пучок, два підкручених пасма падали на її обличчя. Шию прикрашав срібний підвіска у вигляді змії, такаго ж кольору і стилю були сережки. 

 – Еліно, ти... ти прекрасна.

 – Дякую, – зніяковіло відповіла дівчина,– я старалась відповідати твоїй галантності.

 – Ну перестань, що в мені є такаго. Просто рухома груда металу і все. – З посмішкою відповів робот.

 – Не все, не забувай який фурор ти справив на роботі своїм приголомшливим виглядом, але до цього образу дечого не вистачає. Це тобі. – посміхнулася Елінор і протягнула невеличку коробочку роботу.

 – Що це. – Запитав робот.

 – А ти відкрий, побачиш. Я думаю тобі має сподобатися. – ніжно сказала дівчина.

 Ед відкрив коробку і... там був метелик сірого кольору, якраз під колір жекета. Еду дуже сподобався подарунок, Елінор допомогла йому його надіти і вони пішли кіно. Вже вечеріло на небі з'являлися зірки, співали пташки, дув теплий весняний вітерець, Елінор та Ед жваво про щось розмовляли.

     Дорогі читачі! Хочу повідомити вас, що наступні глави будуть виходити через день.

     Дякую за порозуміння.

             З любов'ю автор!