5 глава

   От і п'ятниця, а це означає що робочий день короткий на одну годину. Еду дуже сподобалось на новому місці, там він знайшов собі друга, а якщо бути точним то подругу. Вона йому сподобалась в перший же день, її посмішка, каштанове хвилясте волосся, лагідний голос, що схожий на спів пташок. А як вона одягається, просто неможливо очей відвести. І одного вечора роботу спало на думку придбати якусь річ. Таку щоб Елінор сподобалась, якусь не дуже яскраву, але щоб могла виділити його з натовпу інших роботів. Він думав цілу ніч і зрештою зійшовся на покупці сірого жекету, він просто ідеально б підходив під колір робота. 

  Вранці, перед роботою, Ед зайшов у магазин чоловічого одягу, всі звичайно здивувалися, адже не кожен день роботи заходять в такі магазини. Та вибору не було, тому його прийняли як звичайного клієнта.

  – Доброго дня. Що вас цікавить, чи можу я вам чимось допомогти? – запитала продавчиня.

  – Доброго дня.– привітався робот,– я хотів би придбати жекет сірого кольору.

 – Що ж, давайте спробуємо щось вам підібрати, – ввічливо запропонувала дівчина і підійшла до вішалки із сірими жекетами, – як вам така модель? На мою думку думку вам буде личити.

Робот приміряв, покрутився біля дзеркала. Йому дуже подобалося те як він виглядав, ще трохи роздивившись нового себе, так так саме "нового себе", так себе зараз відчував Ед, він вирішив взяти це жекет.

  По дорозі до роботи він мріяв про те, яка буде реакція Елінор, чи сподобається їй його образ, чи розсмішить, чи може засмутить. Скільки ж різних думок лізло роботу в голову і хороші, і не дуже. Так він дійшов до роботи, навіть не помітивши того часу у дорозі.

 – О Боже, Ед це ти?! – почув робот за спини, – Я тебе невпізнала. Який ти красивий і галантний. Привіт.

 – О, привіт Елінор. Справді, тобі подобається? – із хвилюванням запитав Ед, обіймаючи подругу.

 – Ану дай я тебе роздивлюсь гарненько. – з усмішкою сказала дівчина роздивляючи свого друга тримаючи його за руки, – Тобі так іде це колір, знаєш, якби я тебе не знала, то подумала, що ти який відомий і багатий бізнесмен.

 – Ах Елінор, ти така мила, а я вже надумав собі бог зна чого собі там, – з посмішкою подякував Ед за такі чудові слова підтримки. Вони разам зайшли в середину, навіть не помітивши того, що трималися за руки. На деякий час в приміщенні запанувала дивна тиша, всі дивилися на них і пошепки щось обговорювали, чи то вигляд Еда, чи то їхньою несподівану появу у двох. Коли вони вже розходилися по своїх робочих місцях так і не відпустили руки один одного. Рефлекторно смикнувшись вони стикнулися один з одним не розмикаючи рук. Ед обійняв Елінор вільною рукою і притиснув до себе що вона не впала. Їхні погляди зійшлися на одній лінії немов зачаровані, а в робота вони стали немов справжні, живі, як у людини яка знаходиться на сьомому небі від щастя. Так вони стояли непорушно декілька хвилин, та їм здавалося що це тривало вічність. От тоді в приміщенні справді панувала тиша, навіть було чути спів пташок із вулиці. Елінор в ту мить не бачила нікого крім свого лютого робота, так вона називали його коли була на самоті "мій любий робот" мило чи не так. У її очах сяяло щастя, а у середині душі вирував фонтан емоцій. Та раптом на її щоках з'явився непомітний румянець і вона підвела погляд до низу. Помітивши це – Ед  знабрав руку з її талії і відступив на пів кроку назад.

 – Вибач. – прошепотів робот.

 – І ти мені вибач. – пошепки сказала Елінор. В ту мить серце робота забилося з таким шаленим темпом, що не відомо як він втримався на ногах. Вони ще трохи постояти і прийнялися до роботи.

  Під час перерви вони знову зустрілися щоб обговорити те шо сталося з ранку.

 – Елінор, люба, вибач мені будь ласка я не хотів...    Дівчина поклала свого пальця на металеві губи свого робота.

 – Ти нівчому не винен...

 – Але...

 – Прошу не перебивай. Ти не винен, в цьому нічого страшного немає. Прошу не хвилюйся. – заспокоює робота Елінор. Вона обняла його за плече і притулила до себе. Деякий час вони сиділи мовчки.

 – А знаєш, – після тривалої мовчанки наважилась поговорити дівчина, – в мене з'явилась одна ідея.

 – Яка? – запитала робот.

 – Давай ввечері після роботи підемо в кіно.

 – А що це?

 – Скоро дізнаєшся. Зайдеш по мене? – запитала Елінор.

 – Звичайно, як я можу не зайти. – посміхнувся робот. Ще трохи посидівши Елінор поспішила на робоче місце. Ед ще трохи посидів і теж пішов до робочого місця.