2 глава

   26 березня

 " Привіт мій дорогий щоденнику! Я ще ніколи не писав про себе бо не так давно живу на світі, а якщо по суті, то мене створили два дні тому. Моїми батьками є роботи-розробники важких приладів, тобто собі подібних. Батько – Варцог Фор10 працює над синхронізацією роботів, він створює такий собі чіп, який люди називають штучний мозок, що воно таке я не знаю, кажуть воно допомагає думати і обробляти інформацію. Тобто простіше кажучи батько є моїм засновником. Мати – Міранда Фонт300 працює над створенням всього іншого: рук, ніг, тулуба, голови. Але є в мені і ще щось незвичне. Яке не є штучно створеним приладом, воно рухається в моїх грудях інпульсивно, в такт годиннику. Я не знаю що це і як воно працює, навіть не здогадуюсь що це за приклад.

  Одже свій день народження я святкуватиму 24 березня. Мені цікаво як я проведу цей рік, чи з'являться у мене друзі, і чи побачу я хоч колись ще своїх батьків? Ці питання не дають мені спокою скоріше б він минув."

   Ось так Ед вирішив розпочати свій щоденник розповівши про своє походження. Він старався кожен день після роботи розповідати про проведений час. Це йому дуже подобалося і приносило задоволення. З кожним днем у щоденнику з'являлося все більше заповнених сторінок, інколи він навіть додавав деякі фото з роботи чи відпочинку. 

  27 березня

  "Привіт мій дорогий щоденнику! Сьогодні я був напрочуд продуктивним, зумів скласти десять мікрохвильовок, одинадцять електронних чайників, дев'ять прасок і три пилосмоки. Хах смішна назва "пилосмок", я так голосно сміявся, що в один момент мені аж стало соромно коли майже вся бригада почала дивитися на мене як на якогось божевільного. А під час перерви я познайомився із однією красивою дівчиною. Її звати Елінор. Яке гарне в неї ім'я, а очі які просто космос темно-зеленого кольору, довге хвилясте каштанове волосся, мила посмішка та привабливі рум'яна на щоках. Вона була одягнена у зелену футболку, джинсову желетку і шорти. Спочатку я соромився до неї підійти, але коли вона привіталась ласкавою усмішкою я насмілився підійти. Ми поговорили не довго тому що залишалося декілька годин до кінця перерви. Все що я зміг дізнатися це те, що її звати Елінор, їй 26 років і вона працює механікам на нашій фабриці. Скоріше б настало завтра, швидше б побачити Елінор."

  В ночі Ед довго не міг заснути все думав про сьогоднішню зустріч. Взагалі роботи рідко коли знайомилися із людьми тому що були відлюдниками і не горіли бажанням заводити собі друзів. Але не забуваймо, що Ед був незвичайним роботом, і мав щось людське в середині свого механізму, і це "щось" ще завдасть йому клопоту в його житті. 

  Він завжди приходить на роботу з гарним настроєм, а якщо чесно на його обличчі ніколи не було таких емоцій як сум, гнів, заздрість, страх, він на все дивився з посмішкою. Інші роботи були такими сіріми і не цікавими, всі із серйозним обличчям навіть найменша посмішка була для них великою розкішшю. Світ став таким одноманітним і сумним тільки Еду вдавалося знайти у ньому якусь радість і багато чого неповторного та цікавого.