Епілог

Тремтячими руками беру до рук листа. Відкриваю його, витягуючи назовні лист, списаний доволі каліграфічним почерком.

Кілька секунд набираюся сміливості й розгортаю папірець.

«Люба Джулі!

Я припускаю, що можливо, після всього, що ти дізналася, ти відмовишся зі мною спілкуватися. Та я не міг залишити все, як є. І не пояснити тобі свою поведінку. Якби ти була мені байдужою, то можливо б, я так і вчинив. Та за цей період ти стала для мене дуже близько. Я навіть не підозрював, що можна так зблизитися з людиною. Здружитися. Закохатися.

З дитинства мене вчили ніколи не проявляти почуттів. Особа королівської крові не має права на вияв почуттів. Вона лише служить короні та народу.

До свого тридцятиріччя, за законом, я маю взяти шлюб, щоб отримати право, в майбутньому, стати королем. У принців не все так просто та однозначно, як в простої людини. З рік мені варто з’являтися на публіці з особою протилежної статі. Потім освідчитися. І ще, мінімум, як рік, готуватися до весілля. Мені двадцять вісім. Тож батьки почали наполягати на стосунках. Навіть наречену мені підбирають.

Я дав згоду, що подумаю про одруження. І попросив академічну відпустку на три місяці. Моє прохання задовольнили. І я, тицьнувши пілоту пальцем в карту, опинився в Канзасі. 

Перша зустріч з тобою мене вразила. Ти зовсім відрізнялася від тих дівчат, з якими я звик спілкуватися. Ти не знала хто я. Не зазирала віддано в очі. Не вішалася на шию. Швидше навіть насміхалася та знущалася. Ти ставилася до мене, як до звичайної людини. Це підкупило. Знаєш, як я втомився обдумувати кожен свій крок, кожен жест, кожне слово. Інакше папараці згноять тебе живцем, вигадуючи навіть те, чого не було.

Мені хотілося хоча б на недовгий період стати звичайним чоловіком, який зможе радіти життю та відпочивати в компанії гарної жінки. 

Тож мені захотілося вдатися до маленького секрету й хоча б трохи побути звичайною людиною. Ти не уявляєш наскільки щасливим я був у твоїй родині. Скільки нового я довідався та скільки всього навчився. Це неоцінений досвід, який допоможе мені в майбутньому.

Я не хотів тебе образити. Не хотів завдавати тобі болю. Не хотів, щоб все так закінчилося.

Ти дуже важлива для мене.

Тож я запрошую тебе в палац. В конверті разом з листом є квиток на літак з відкритою датою. Ти зможеш прилетіти тоді, коли захочеш, коли зважишся на це.

Я не можу просити тебе про це, оскільки дуже сильно кохаю. Я не можу наполягати, оскільки це неймовірне випробування для будь-якої людини. Мене з дитинства готували до цього. А тобі це буде доволі важко. Тому я не можу просити тебе бути зі мною. Ти сама маєш прийняти це рішення.

Та все ж якщо зважишся на це, то єдине, що я можу обіцяти – це підтримувати тебе постійно, допомагати та кохати.

Якщо ж ти вирішиш, що життя в палаці не для тебе – я прийму твою відмову. І зрозумію тебе.

У мого татка проблеми зі здоров’ям. Тож мене наполегливо «попросили» повернутися додому. Інакше б я зостався й спробував тебе переконати.

P.S. Джулі, ти не уявляєш наскільки близькою мені стала. Вибач, що не зізнався тобі тоді, коли ти про це заговорила. Для мене це був шок. Шок та нове відкриття. Бо виявилося, що я теж маю до тебе почуття. Сильні, ніжні та романтичні. Ті, на які принц не має права. Але до біса протоколи, традиції та порядки. Я кохаю! І якщо вже доля вирішить нас розлучити. Я хочу, щоб ти знала – я кохатиму тебе все життя.

Твій Річард, принц Данії»

Я декілька разів пробігала очима рівненькі рядочки листа. Зітхала. Кусала губу.

Життя в палаці – невідомо мені. І чи зможу я прижитися там. Чи зможу стати тією, кого полюбить народ? Чи не розчарую Річарда?

Питань більше, ніж відповідей. Це лише в романах закохані щасливі. А насправді випробування лише починаються. А для мене, то взагалі. Бо я припускатимусь помилок. Порушуватиму їх порядки, традиції та протоколи.

Тому краще не ризикувати.

А серце від цієї думки стискається так, що дихати стає важко. Забираю рознос й спускаюся в столову. За столом снідають Джек та Брітні. Побачивши мене, вони заклякають. Ловлять кожен мій рух. Брітні схоплюється, щоб налити мені кави. Ніби це я в гостях.

- Ви читали його листа? – запитую Джека, сідаючи до столу.

- Ні, - хитає він головою.

- А звідки Єнс знав, що всередині квиток в один кінець? – цікавлюся, киваючи Брі, яка поставила переді мною горнятко кави. 

- Кур’єр доставив йому білет при мені, - спокійно промовив брат. – І запитав, чи замовляли ми білет з відкритою датою.

Беру до рук каву, обхоплюючи руками горнятко. Воно опікає шкіру. Та це зараз не головне. В душі все перевернулося. Бо мені варто прийняти рішення, яке може на сто вісімдесят градусів змінити моє життя.    

- Річард кличе мене до палацу, - промовляю тихо, не зводячи очей з запашної кави, пар з якої виходить ніби з моїх долонь.

- Вау! – чую вигук Брі. – Ти будеш принцесою, подруго!

Голосно зітхаю й мотаю головою.                                     

- Я не впевнена, що мені буде зроблена пропозиція, - говорю зовсім тихо. – Тож…

- Якщо він кличе до палацу, - відповідає Джк, наколюючи шматок омлету на виделку. – То не просто з дружнім візитом, Джулі. Це стовідсотково! А от чи погодяться його батьки з такою кандидатурою на роль нареченої для принца – це питання залишається відкритим. Бо може бути так, що йому не дозволять робити тобі пропозицію. І тоді він має обирати, чого хоче більше – тебе чи корону.

- Я це розумію! – киваю. – Тим паче, вже є та, якій він освідчився…

- Нікому він не освідчився, - пхикає Брітні. – Я насварила Лілі за оту витівку. І змусила моніторити інформацію про заручини Річарда з тією герцогинею. Офіційної інформації немає. Палац не дав ніяких коментарів. Навіть за тиждень після повернення принца Річарда – ніяких офіційних заяв зроблено не було. Лілі навіть німецькі статті читала. Тож не факт, що та герцогиня отримає принца. Якщо звичайно ти його не віддаси їй…