Глава 11.2 Річард

Ніколи не думав, що ремонтуватиму трактори. Та все колись потрібно робити вперше. Для мене, як майбутнього короля, це неоціненний досвід.

Джек приніс мені уніформу. Тож швидко натягую її на себе й приходжу до гурту молодих юнаків.

- Ну що, Річ, готовий? – шкіриться брат Джулі.

- До чого? – витріщаюся на чоловіка.

- До боротьби за перемогу? – усміхається Джек. – От недалекий! Ми тут зібралися якого біса? Ми тут, щоб скласти Стетхему гідну партію цього року.

Ми вовтузимося кілька днів. Майстер, якого знайшов Моріс, постійно на телефоні. Потрібно буде наказати моєму помічникові оплатити йому цей час або зробити цінний подарунок. Бо поради, як і зауваження він дає таки слушні. З цим погоджуються навіть майстри автомайстерні Джека.

Цими днями я так втомлююся, що після роботи просто валюся з ніг. З Джулі ми бачимося лише на роботі. Вона теж заклопотана підготовкою до «об’єднання сім’ї»: готують кімнати, закуповують продукти, ставлять палатки й дерев’яні будиночки на галявині за будинком. Тож роботи кипить. Я навіть відхиляю дзвінок Моріса через зайнятість. Що він скаже мені важливого? Знову хникатиме, що батьки на нього тиснуть через мене?

Зателефоную пізніше. Немає таких справ, які б не почекали.  

Цими днями весь час дощить. Погода огидна, але така мінлива. За секунду може спуститися дощ. І через кілька хвилин вже світить сонце.

Нарешті день змагань настав. Під’їжджаю до поля, де мають пройти змагання. Тут вже купа народу та машин. І яким же було моє здивування, коли я побачив трасу. Це не асфальтована доріжка, до якої я звик. Це польова дорога, яка розгасла від постійних опадів. По обидва боки траси для перегонів лежать тюки соломи. Велетенські калюжі та баюри роблять змагання ще пікантнішим.

- Я не помиляюсь? – підходжу до компанії Джека з Єнсом, які одягають уніформу з нашивками нашої команди. – Оце і є траса для перегонів? Хіба на ній можна їздити? Хіба вона безпечна?

- Це і є траса, - киває головою Єнс. – А що?

- Так… загрузнути можна в такому болоті, - розвожу руками.

- Звичайно, - скалить зуби Джек, кидаючи мені пакунок з уніформою. – На це й розраховують організатори. Відкрию тобі секрет, друже, навіть перекинутися можна. Тож будь обачним!

- Якщо ти не готовий виступати за нас, - складає руки на грудях Єнс, – то ще можеш відмовитися. Це не страшно!

- Та.. ні! – запинаюся. – Просто на таких змаганнях вперше. І навіть не очікував таке побачити…

- Це чоловічий спорт, друже! – підбадьорює мене Джек. – Спорт справжніх чоловіків. Тож вперед! До перемоги!

- Ну-ну-ну! – чуємо за спиною. – Гасло так застаріло, Харпінтери. Не раджу розраховувати на перемогу, бо її й цього року традиційно заберу я.

Помічаю, як Єнс міняється в обличчі. Джек стискає кулаки. Повільно озираюся на високого шатена з рідкою рудою бородою та хвостиком на потилиці. На ньому зелена уніформа з синіми вставками, яка висить на ньому, ніби на стовпі. Певно це щорічний переможець їх змагань? Як же Джулі називала його прізвище? Сте… Стетхем здається.

- Те, що ти віриш в свою перемогу – заслуговує на повагу, - вклинююся першим, поки ніхто з братів не оговтався та не сказав якусь дурницю, яка б спричинила сварку. – Та не завжди буває так, як би нам того хотілося. Тож сподіваюся, ти хусточок набрав з собою?

- Яких хусточок? – фиркає Стетхем. – Це взагалі хто?

- Не твоя собача справа, - огризається Джек. – Йди собі далі!

- Якщо виясню, що ви махлюєте, - починає Стетхем, - то вилетите зі змагань. Ви знаєте правила.

- Якщо тут хтось і махлює, то це ти, Стетхеме! – впрягається Єнс. – Тож краще йди своєю дорогою. Успіхів у перегонах!

Він миттєво переводить погляд на мене. Кілька секунд вивчає мене, а потім посміхається, показавши в посмішці жовті зуби.

- Вам також! – хлопає мене по плечу. – І, друже, якщо програєш, то я знаю магазин, де продають хусточки. Можу порадити!

- Порадь звичайно! – усміхаюся, помічаючи, що Джек вже готовий накинутися на бідолагу з кулаками. – Закуплю їх для тебе й команди! Ну… після нашої перемоги часу для цього не буде. А тут і так дощить щодня. Якщо ще й ви плакатися будете, то взагалі плавати скоро на гондолах будемо, ніби у Венеції.

Наша команда заходиться сміхом. А Стетхем піджимає нижню губу й примружує погляд.

- Ти, бачу, гострий на язичок, - фиркає нарешті він. – Дивись, щоб не прикусив його, коли глотатимеш бризки бруду за моїм трактором.

- Ти переймаєшся через це?

- Дуже треба мені через таке перейматися, - сичить Стетхем.

А потім розвертається й прямує далі.  

-А ти молодець! – стукає мене по плечу Єнс. – Так вправно розібрався з ним.

- Дякую! – говорю тихо, оскільки всю мою увагу привертає Джулі, яка разом з Брі прямує до нас.

- Привіт, хлопці! – вітається. – Як настрій? Готові надерти зад отому задаваці Стетхему?

Ми всі заходимося сміхом. А Джулі й Брі дивляться на нас, нічого не розуміючи. Поки брати розповідають історію з Стетхемом, я натягую на себе синю уніформу з червоними лампасами. Звичайно, якби інша ситуація, то над нашою формою для перегонів думали б кращі модельєри світу. Та в цій ситуації маємо те, що маємо.  

- Кажуть, ти гарненько відшив нахабу Стетхема? – до мене підходить Джулі, поправляючи мені комір.

- А ти сумнівалась в мені? – цікавлюся, прибираючи з обличчя пасма волосся.

- Ні, - усміхається. – І я рада, що ти вплутався й не дав Джеку спричинити бійку. Він інколи буває доволі нестримним. І це шкодить йому.

- Чоловіки є чоловіки, - знизую плечима, притягуючи її до себе.

- Так, - киває вона, віддано зазираючи мені в очі. – Та якби він вплутався в бійку – його б дискваліфікували.

- Справді? – мої очі округлюються.

- Не дратуйся! – промовляє вона. – Ти ж знав правила.

- Ну звичайно! – хмикаю, накручуючи локон її волосся собі на палець. – Мені ті правила всі дні розповідали, починаючи від механіка і закінчуючи власником автомайстерні. Тож вони гарненько засіли в моїй голові.