Глава 10.2 Джулі

В душі якийсь спокій. Швидше навіть байдужість. Раніше за такі слова від Гаррі я готова була померти, а тепер співчутливо дивлюся на колишнього, відчуваючи лише прохолоду, апатію та безпристрасність.

- Якщо бажаєте щось випити, то можете пройти до стійки бару. В нас новий бармен, тож можна спробувати коктейлі на різний смак, - пропоную йому. – Приємного вечора! Сподіваюся Вам сподобається у нас!

І просто йду. Розвертаюся і йду, не сказавши нічого. Ніби переді мною не Гаррі, а якийсь незнайомець. Він і справді мені став чужим. Виявляється, я не знала його взагалі. І дуже часто ми розчаровуємося в коханні не через вчинки партнерів, а через те, що наші мрії не збулися. Та він мені нічого й не обіцяв.

Відчуваю, як Гаррі свердлить мою спину своїм здивованим поглядом. Та мені все одно. Відпрацювавши свою зміну, переодягаюся й збираюся виходити, коли помічаю за столиком п’яного Гаррі. Офіціанти лише переглядаються, оскільки він робить чергове замовлення.

- Ми закриваємося, сер! – лепече наш новенький, переминаючись з ноги на ногу. – І не приймаємо більше замовлень…

- Хіба там не написано, що ви працюєте до останнього клієнта? – буркоче мій колишній. – Не розумію в чому справа? І де мій коктейль «Аріадна» чи як він там називається? Бармен… 

Бачу Річарда, який вже переодягнений виходить з сумкою за плечем. Повільно зупиняється, кілька хвилин оглядає п’яного Гаррі, а тоді кидає сумку на підлогу й прямує до стійки.

- Хочеш коктейлю, то йди сюди, - махає рукою він.

І Гаррі, голосно крекчучи, підводиться й прямує до стійки бару. Секунда й на стійці вже стоїть коктейль з трубочкою-парасолькою та долькою лайма.

- Адресу пиши, - підсовує йому папірець Річард.

- Яку адресу? – здивовано підіймає на нього очі Гаррі.

- Після цього коктейлю ти втратиш можливість говорити, - спирається на стійку Річард. – Тож не зможеш назвати таксисту адресу.

- Тут працює моя… дівчина…

Річард спокійно переводить погляд на мене, помічає, як я закочую очі, й знову дивиться на Гаррі. Та щось в його погляді тепер змінюється. Усмішка стає іншою. В очах з'являється холод.

- Дівчина? – хмикає він, дістаючи пляшку. – І ти, герою, хочеш, щоб тендітне дівчисько тягнула двісті п’ять фунтів на собі? Трохи це не по-чоловічому. Не знаходиш?

- Я її… кохаю, - белькоче він під ніс. – Кохаю… розумієш?

- А вона тебе?

- Ні.

- Я б теж не закохувався в такого, - раптом говорить Річард. – Нащо б мені був пияка?

Ми очікували, що Гаррі накинеться на бармена, а він закам’янів на кілька хвилин, а потім почав голосно та гортанно сміятися.

- Ти я бачу отримав по мордяці не просто так, - відповідає нарешті Гаррі. – За справу синця маєш?

- Ага, - підпирає щоку Річ. – Сказав ще одному алкоголіку, що якщо хоче кохання від дівчини, то варто вчинками її завойовувати, а не плакатися біля стійки, заливаючи горе горілкою. Поки ти тут, якийсь красень вже забрався у її ліжко.

Гаррі кілька секунд не зводить погляду з бармена. А потім залпом випиває коктейль. З гуркотом ставить склянку на стійку й підводиться. Ноги його не слухаються. Тож він точиться, хапаючись за високі стільці біля стійки. І падає. Від несподіванки, ніби прокидаюся від сну. Й кидаюся до Гаррі. Та коли підбігаю, чую його хропіння. Він просто спить. Спить, ніби немовля, праведним сном.

Дочекавшись, поки брат мого колишнього Саймон завантажить його тіло на заднє сидіння автівки, повертаюся до бару, оскільки моє авто біля дому Джека залишилося.  

- Джулі, - чую за спиною. – Дякую!

Повільно озираюся на Саймона. Він захлопує дверцята й винувато позирає на мене.

-  За що дякуєш? – цікавлюся.

- Дякую, що зателефонувала, - відповідає чоловік. – Він останнім часом геть скотився. Пити став більше. Уяви, приперся на день народження матері брудний і п’яний. Гості були шоковані.

- Ну… так буває, - знизую плечима. – Особливо, коли сам не знаєш чого хочеш.

- Він переглянув свої пріоритети, - говорить Саймон. – І впевнений, що повернувся, щоб бути з тобою.

- Тільки наразі мені це не потрібне, - відповідаю спокійно, спостерігаючи, як з дверей бару виходять працівники, замикаючи бар. – У мене стосунки з іншою людиною. І… ламати все я не збираюся. А Гаррі… Гаррі має дитинку. Може варто підштовхнути його до налагодження стосунків з матір'ю малюка?

- Вона була вагітна не від нього, - промовляє Саймон спокійно.

- Ага, - киваю. – То чого він тоді втік?

- Бо розгорілася величезна сварка…

- Невинні доводять свою правоту, - відповідаю спокійно. – А боягузи – втікають. Вибачте! Та я не мрію опинитися на місці тієї жінки. Мені потрібно надійне плече, яким Гаррі ніколи не стане. Так можеш йому й пояснити, коли він завтра прокинеться. Це востаннє я про нього подбала. Наступного разу замість тебе просто викличу свого брата.

Розвертаюся і йду до своєї автівки. Та ягуар Річарда блимає мені фарами. Тож прямую до нього.

Забираюся в авто й довго дивлюся на чоловіка. В напівтемряві салону він здається таким рідним. Таким справжнім. Карі очі розглядають мене з напівопущених довгих вій. Вираз обличчя трохи здивований, зате не співчутливий. Ненавиджу, коли мені починають співчувати, жаліти чи плакатися. Раніше я б хвилювалася за Гаррі. Їхала б з його братом, щоб роздягти його. А зараз мені все одно, де він проведе ніч. Як він буде спати. Все, що мене зараз цікавило – це чоловік поряд. Річард вивчав на моєму обличчю кожну емоцію.

- Він вартий твоїх сліз? – запитує він, спираючись на сидіння спиною.

- Ні…

- Тоді прокинься! – говорить Річард. – Закрий ту книгу й почни нову. Запам’ятай! Жоден чоловік не вартий твоїх сліз. Ти не маєш жертвувати собою заради іншої людини. Стосунки мають бути партнерськими. І якщо людина має якусь пристрасть… нехай це буде алкоголь, наркотики, їжа чи спорт, то це не має заважати вашим стосункам. Інакше нічого не вийде.