Глава 1.1 Річард

Повільно заходжу до кабінету короля. За моєю спиною миттєво зачиняються двері. Татко стоїть спиною до дверей, заклавши руки за спину й щось розглядає у вікні. Мама знервовано совається на стільці.

- Доброго ранку! – вітаюся, схиливши голову.

Татко повільно повертається й оглядає мене з ніг до голови, ніби бачить вперше.

- Доброго ранку, Річарде! – говорить батько, граційно пройшовши до канапи, обрамленої позолотою. Він навіть за зачиненими дверима поводився, як монарх. – Ми з Анною вирішили, що тобі час знайти наречену.

Посмішка з'являється на моєму обличчі мимоволі. Не встигаю навіть проконтролювати це.

- Ваша величність вважає, що я не можу впоратися з цим сам? – запитую тихо, помітивши незадоволення на обличчі матері.

- Ти вже рік вибираєш наречену, Річарде, - пхикає мама, накопичивши носика. – Скільки разів протягом минулого року з тобою обговорювалося це питання? Скільки…

- Анно, досить! – батько сідає в громіздке крісло й змушує матір замовкнути одним рухом долоні. – Присядь, сину!

Втягую в себе якомога більше повітря й сідаю на одну з матір'ю канапу.

- Ти ж знаєш закони Данії, - спокійно промовляє татко, закинувши ногу на ногу. – До тридцяти років ти маєш взяти шлюб. Інакше ти не матимеш права перебувати в черзі на престол. До того ж я подумую за якихось років десять відійти від справ. І хочу, щоб не було жодного приводу для того, щоб моє місце зайняв хтось інший, крім тебе.

- Тату… Ваша Величносте… мені лише двадцять вісім…

- А ти вважаєш, що королівське весілля можна організувати за день? – підіймає король брови. – Ти маєш вибрати претендентку. Заявити про неї підданим. За рік зробити пропозицію і почати підготовку до весілля. Ти не зможеш за один день одружитися. Народ не обдуриш. Та й палату Лордів теж. Всі відразу зрозуміють, що шлюб фіктивний. І в засобах масової інформації почнеться недовіра до тебе та дружини, що може підірвати віру народу в тебе, як майбутнього короля. Тож у нас зовсім не залишилося часу, щоб зробити все як треба.

- Тому ми вибрали чотири претендентки, які вправі керувати країною нарівні з тобою, Річарде! – продовжила матір, протягуючи мені теку з паперами. – Планую, що до кінця тижня ти визначишся з вибором. І тоді можна буде починати потроху кидати інформацію про твої стосунки в засоби масової інформації.

Хитаю головою, але все ж відкриваю теку. І з неї на мене поглядає худорляве дівчисько з довгим носом та коротким волоссям. Обличчя наскільки негарне, що відчуваю, що зараз кину теку на стіл і зірвуся.

Але все ж стримую себе й швидко гортаю папери. Наступна претендентка занадто ефектна, що само собою говорить про інтерес зі сторони осіб протилежної статті. Навіть не хочу думати скільки чоловіків у неї було до мене. Тож відразу відпадає, оскільки засоби масової інформації витягнуть назовні всіх її коханців і полоскатимуть брудну білизну протягом всього сімейного життя.  

-Тату, - зітхаю так голосно, як лише можу. – Ми ж всі добре розуміємо, що шлюб для осіб королівської крові, то назавжди. І просто тицьнути пальцем у якесь фото, то найбезглуздіша витівка. Я хочу взяти академічну відпустку перед тим, як почати якісь стосунки. Поїздити світом й подумати над цим. Пів року було б досить…

- Максимум три місяці, - перебив король. – По закінченню цього терміну ти повертаєшся до палацу, визначаєшся з претенденткою на роль принцеси і ми заявляємо про романтичні стосунки принца і герцогині.

- Тату…

- Це кінцеве рішення, Річарде! – брови татка насуплюються. – Обговоренню не підлягає.  

Господи! Я сам собі не належу. Все що мені дозволено – тицьнути пальцем в ту, яка більш-менш сподобалася на фото. Навіть канікули і ті доводиться випрошувати. Хто там заздрив життю королівських осіб? Я б з величезною радістю помінявся з ними життям.

Хоча… в мене є нарешті канікули. І я можу вільно пересуватися країнами, насолоджуючись життям. І ніхто не буде мені вказувати, що робити і що говорити.

Коридором назустріч мені несеться подруга дитинства.

- Привіт, Річ! – махає вона рукою. – Пройдешся зі мною? Є розмова…

- З задоволенням! – фиркаю, оскільки маю вийти на подвір’я і вдихнути свіжого повітря. Інакше мене знудить.

Заклавши руки за спину, супроводжую невисоку подругу, яка ображено надуває губи.

- Мій татко заблокував всі мої картки, - фиркає невдоволено. – Виховувати мене надумав.  А ти чого такий?

- Бо мій татко одружувати мене надумав, - хмикаю.

- Що? – хихикає Луїза. – Жартуєш?

- Чому жартую? – знизую плечима. – Скоро тридцять. За законом вже маю мати дружину…

- І… хто вона? – Луїза повертається до мене обличчям. – Хто буде майбутньою королевою?

- Я взяв gap year, - зізнаюся чесно. – Хочу подивитися світ. А потім вирішу з нареченою… та майбутньою королевою…

- Тебе не буде цілий рік? – очі герцогині Луїзи округлюються. – Де ти плануєш їздити? Що хочеш побачити?

- Ага, - сміюся. – Батько дав три місяці. І потім маю визначитися з претенденткою в наречені.

- Ну… три місяці теж добре, - хмикає вона, торкаючись пальцями бутонів троянд, мимо яких ми проходимо. – Ти їздитимеш інкогніто?

- Так, - киваю. – Не хочу, щоб на п’яти наступали журналісти.

- Вау! – вона округлює вуста підведені рожевою помадою. – Плануєте влаштовувати оргії, Ваша Високосте?

- Дурниць не говори! – щиро посміхаюся. – Ти ж знаєш, що мені сподобатися дуже важко. Дівчина має бути не лише привабливою зовні, а й цікавою співрозмовницею. Інтерес до осіб протилежної статі в мене зникає відразу після сексу. Тож оргії не передбачаються…

- Дивись не закохайся там під час своєї подорожі, - фиркає Луїза, махаючи комусь рукою. – Бо з ким чорт не жартує?

- Не хвилюйся! – промовляю спокійно. – Мене з дитинства вчили не піддаватися почуттям. Тож я цей урок добре засвоїв. До двадцяти восьми років я спокійно жив без дурнуватих захоплень жінками. Чому думаєш, що за три місяці щось має змінитися?