Глава 12

Дівчина приречено заплющила очі. Виказали. Тепер ніщо не врятує її від смерті. Мовчання дівчини Ордубейн розцінив по-своєму:

 – Навіть не думай заперечувати. Ця дівиця все розповіла, як тільки почула, що набридла мені. Хотів її віддати на втіху своїм воїнам, проте вона виміняла свою свободу на інформацію. Чому ти приховала, що є донькою колишнього короля?

Аріелла смикнулася і позбавилася від шорстких рук загарбника. Подумки попрощавшись з життям, безстрашно дивилася в очі ворогу. Намагалася не виказувати страху, який важким плетивом засів у грудях.

– Я не приховувала, ви просто не питали.

Чоловік розреготався і від його сміху скручувалися нутрощі. Заспокоївшись, провів пальцями вниз по рудій бороді.

– Мені подобається твоя дотепність. Я збережу тобі життя. Станеш моєю наложницею. Вдень працюватимеш у палаці, а у ночі догоджатимеш мені. 

Сталевий тон чоловіка не терпів заперечень. Таке майбутнє здавалося Аріеллі гіршим за смерть. Дівчина розуміла, що ніхто не цікавиться бажаннями бранки й навіть її згода не потрібна. Вона помахала головою:

– Я не можу бути вашою наложницею. Я належу Холдеру, – тремтячими руками Аріелла вибрала з кишені хустинку демерійця й показала чоловіку, – ви не можете торкатися до мене.

В очах Ордубейна блиснули іскри злості. Він схопив Аріеллу за руки та боляче стиснув:

– Я можу все. На мене такі закони клану не поширюються, я ж вожак. Мені дозволено користуватися чужими жінками. Не думай, якщо грієш ложе мого племінника, то це звільняє тебе від роботи.

Племінника. Аріелла усвідомила, що Холдер племінник короля. Вона намагалася вирвати руки з міцного полону, проте чужі пальці, наче залізні штирі, боляче вп’ялися у шкіру.

– Відпустіть! 

Ордубейн розімкнув пальці й зробив крок назад:

– Роздягайся. Хочу побачити, що такого знайшов у тобі мій племінник. Ти його перша офіційна  наложниця.

– Ніколи! Краще одразу вбийте. 

Аріелла заховала хустинку у кишені та насупила брови. Не хотілося прощатися з життям, проте втратити честь з вбивцею батька вважала неприпустимим. 

– Смерть надто легке покарання для тебе. За зневагу завдану королю чиститимеш мої конюшні. Таким цікавим заняттям займатимешся доти, поки не впадеш від знемоги. Жодного відпочинку, їжі, води та сну. Я пробачу тобі тільки тоді, коли цілуватимеш мої ноги й благатимеш про помилування.

Навіть брудні конюшні здавалися кращим, ніж втратити честь з Ордубейном. Аріелла стиснула хустинку у руках і мовчала. Чоловік дивився на неї очікувально, з виглядом переможця склав руки на животі. Так нічого й не почувши насупив брови:

– Що ж, це твій вибір. Ще сама прилізеш до мене й охоче демонструватимеш свою оголеність, – різко потягнувся до дзвоника та помахав ним. До покоїв зайшов переляканий паж. Ордубейн розпорядився, – поклич наглядача.

Наглядач з’явився миттєво. Він наче нікуди не йшов і чекав біля дверей. Король поклав дзвоник на стіл:

– Забери цю дівку до конюшень. Нехай вичистить їх. Не допомагати, не годувати, води не давати. Коли вона дозріє для того, щоб благати мене про помилування, приведеш. Дозволяю карати за найменшу провину.

Наглядач міцно стиснув лікоть дівчини та потягнув за собою. Принцеса йшла не пручаючись, хотілося якнайшвидше заховатися від крижаних очей Ордубейна. Аріелла зайшла до конюшні й ніс залоскотав специфічний запах. Ніби вітаючись до неї, у стійлах заіржали коні. Наглядач  у руки тицьнув лопату:

– Гній кидатимеш у цебро, а цебро винось туди, – чоловік вказав пальцем на купу дворі, що стояла на дворі. Над нею роїлися мухи і доносився неприємний запах. 

Дівчина мовчки схопила важку лопату. Не уявляла як працюватиме нею весь день. Нахилилася та згребла гній у перемішку зі соломою.  Робота виявилася важкою та малоприємною. Руки боліли, спину наче проштрикнули металевими спицями, а легеням бракувало повітря. Взяла цебро до рук й понесла його на вулицю. Висипала вміст на купу та із жалем помітила, що забруднила сукню. Розуміла, не може працювати тут вічно. Вона повинна щось вигадати, але не повзатиме у ногах ворога.

Її увагу прикував конюх. Він привів осідланих коней та розпорядився:

– Маркусе, подбай про тварин. Коронг повернувся, злий, наче у пеклі побував. Його кінь загубив підкову та поранив ногу. Ходи подивися.

Навколо постраждалого коня утворилася біганина. Дівчині здалося, що на неї ніхто не дивиться. Глянула на коня, який скубав ледь пролізлу молоду траву. В очі кинулося чорне сідло прикріплене на спину. Дівчина поклала цебро на землю і вирішила ризикнути. Раніше, вона не наважилася б, зачекала, але тепер боялася настання ночі. Лякали погрози Ордубейна. Він й справді може зробити все те, про що так красномовно розповідав. Скориставшись загальною метушнею біля коня, швидко осідлала скакуна, що стояв поруч. Дівчину навіть не хвилювало відсутність дамського сідла. Вона схопила стремена до рук та різко смикнула.

Кінь помчав галопом і таке не залишилося непоміченим. Принцеса не зважала на крики, для неї головним було втекти з цього палацу та звільнитися з полону. Вітер розтріпав волосся, адреналін вирував у крові, а позаду чулися цокіт копит. Її наздоганяли. Аріелла вдарила коня й він пришвидшився. Омріяна свобода здавалася близькою. Залишилося лише оминути стайні та чкурнути у прочинені ворота. 

Раптом кінь закляк на місці. Наче невидима сила змусила його зупинитися. Тварина не рухалася й навіть грива, що розвівалася на вітрі, застигла з вертикально піднятими волосками. Аріелла зрозуміла – діється щось магічне і розвернулася. Головний конюх стояв із виставленою долонею та хижо посміхався. До принцеси наближалися наглядачі, що рухалися на конях. Не хотілося визнавати такий ганебний кінець провальної втечі. Дівчина зістрибнула з коня й наче в гарячці, не знала куди себе подіти. Її оточили наглядачі. Аріелла відчувала себе здобиччю, що потрапила у пастку. Наглядач зістрибнув з коня та з-за спини дістав  кайдани: