Глава 11

Холдер загадково посміхнувшись, подзвонив у дзвінок. На порозі з’явилися слуги й чоловік розпорядився щодо вечері. Ванну винесли з покоїв та принесли їжу. Поставивши вечерю на стіл, вони квапливо вийшли з покоїв.

– Пригощайся, – Холдер сів за стіл й уважно стежив за дівчиною. 

Аріелла не поспішала знімати з себе ковдру. Замотана, розмістилася на кріслі та, забувши про манери, вхопила ніжку курки руками. Піднесла до рота і відкусила шматочок. Після ранкової неїстівної каші, ця птиця здавалася вершиною кулінарного мистецтва. Навіть пильний погляд чоловіка не псував апетиту. Дівчина не розуміла, чим викликана така увага й зрештою, не стрималася:

– Чому ти так дивишся?

– Вперше бачу, щоб принцеса так швидко їла.

– А ти не годуй принцесу кілька днів і вона їстиме ще швидше, – Аріелла відкусила шматок м’яса й навіть попри зауваження, де думала збавляти темпу. Холдер скупо посміхнувся:

– Радий, що тобі смакує.

Чоловік здавався задуманим та мовчазним. Всю вечерю залишався небагатослівним, наче щось бентежить його. Наївшись, Аріелла серветкою витерла губи та поклала її на стіл:

– Дякую, було смачно. Це перша нормальна їжа за ці кілька днів.

Дівчина підвелася та підійшла до каміна, біля якого, повішена на стілець, сохла її сукня. Принцеса доторкнулася пальцями до вологої тканини і скривилася. Одягати мокре не хотілося, але й розгулювати палацом у чоловічій сорочці не могла. Схопила сукню у долоні й впевнеим кроком пішла до ширми:

– Сподіваюся цього разу ти справді не підглядатимеш.

– Що я там не бачив? – Холдер, наче зрозумів, що бовкнув зайвого, виправився, – тобто, ти вирішила одягнути мокру сукню?

– Не можу з’явитися у сараї у чоловічій сорочці. Не хвилюйся, я виперу твій одяг і поверну.

– Я хвилююся не через це, – пальці Холдера схопили долоню дівчини. Вона навіть не зрозуміла коли він встиг безшумно наблизитися до неї.  – Ти можеш захворіти. З мокрим волоссям та у мокрому одязі я нікуди тебе не відпущу. Сьогодні спатимеш зі мною тут.

Такі слова обурили та породили страх у душі Аріелли. Вона різко висмикнула руку й насупила брови:

– Це виключено. Краще захворіти, ніж ділити з тобою спальню. Крім того, нас і так забагато, чи не так казав Ордубейн? Гадаю він не засмутиться, якщо стане на одну бранку менше.

– Проте засмучуся я, – зелені очі вдивлялися в обличчя дівчини, наче намагалися розпізнати всі емоції.

 Така увага насторожувала принцесу. Борючись з бажанням втекти геть, вона важко ковтнула:

– Чому?

– З ким ще я так цікаво дискутуватиму? – Холдер перевів погляд на сукню. Несподівано схопив її та висмикнув з рук дівчини, – сьогодні ти її не одягнеш, вона мокра. Нехай висохне. Гадаю, мої покої краще, ніж холодний сарай. Тобі не варто боятися, я вже казав, ти не цікавиш мене як жінка. Просто поспиш тут до ранку.

Аріелла непорушно стояла й дивилася, як чоловік вішає на стілець її сукню. Вчинки Холдера здавалися не логічними, але водночас піклується про неї та заявляє, що смаки змінюються. Захворіти їй не хотілося, проте не наважувалася знехтувати пристойностями й ділити спальню з чоловіком. Нервово прикусила губу:

– І де я спатиму?

– Тут широке ліжко, помістимося й вдвох.

– Ні, – дівчина злякано помахала головою, – я не лягатиму поруч з тобою.

– Ну, можеш лягти й на підлогу біля каміна, моя собака любить там спати.

Аріелла насупилася й не знала, як їй бути. Йти в холодний сарай означало б власноруч накликати на себе хворобу. Якби Холдер хотів їй нашкодити, то вже б це зробив, проте турбували плітки, що поповзуть палацом. З іншого боку, для всіх, вона й так наложниця цього загарбника.  Якщо колись, вона вибереться з цього пекла і зустрінеться з коханим, то обов’язково все йому пояснить. Впевнена – він зрозуміє і пробачить таку вільність. Важко зітхнула та озвучила складне рішення:

– Я спатиму на підлозі.

– Впевнена? – Холдер, наче здивувався почутому, підняв брови доверху, – ліжко доволі широке, я до тебе навіть не торкатимусь.

– Цілком. У сараї я теж сплю не на ліжку.

Гордо задерши голову. Аріелла попрямувала до каміна. Сіла на підлогу й почала вкладатися на нічліг. Чоловік втомлено провів пальцями по очах:

– Не думав, що ти зважишся на це. Добре, ліжко твоє.

– А де спатимеш ти? Підеш до інших покоїв?

– Звісно ні. Що про мене говоритимуть? Залишив наложницю у спальні, а сам втік від неї. Очевидно, що підлога сьогодні моя, – Холдер кинув подушку на відполіровані дошки та простягнув руку Аріеллі, – вставай. Допоможу тобі підвестися. 

Принцеса стала на ноги, проте  чоловік не поспішав відпускати її долоньку. Пропалював поглядом й наче на щось очікував. Аріелла висмикнула руку:

– З чого така милість?

– Я джентльмен, не можу дозволити леді спати на підлозі.

Холдер дотримав слова і всю ніч не чіпав дівчину. Вона спала сама на широкому ліжку. Після холодного сараю, такий прихисток здавався раєм. Прокинулася вранці від метушні Холдера. Він одягнувся й помітивши, що принцеса вже не спить, мило посміхнувся:

– Доброго ранку! Я накажу принести сюди сніданок. Гадаю, ти від нього не відмовишся.

Аріелла стиснула ковдру та підтягнула її аж по шию. Мовчки спостерігала як чоловік дзвонить у дзвоник та віддає накази. Поснідавши, дівчина одягнула свою сукню та попрямувала на кухню. Вона відчувала до Холдера вдячність, проте не забувала, що він демерієць. Впевнена, йому щось потрібно від неї й за маскою приязності прихована корисливість.