Глава 10

Півроку потому

 Зайшовши до палацу, Холдер невдоволено буркнув слугам:

– Приготуйте мені купіль у покоях.

Впевненими кроками Холдер повів дівчину до кімнати. Покої не могли похвалитися теплом, проте навіть вони здавалися затишним гніздечком у порівнянні з холодним проливним дощем надворі. Холдер злісно зиркнув на не розпалений камін. Дрова лежали поруч, проте їх ніхто не поклав до топки. Чоловік підійшов до каміна та сам почав класти дрова на топку:

– Кляті слуги! Вирішили мене заморозити.

– У тебе хоча б камін є, а хліву, де ночують полонені, й цього немає.

Холдер, наче не почув докору у словах дівчини, мовчки продовжував свою справу. Їй незвично спостерігати, як аристократ сам розпалює камін. Чоловік змахнув рукою і дрова запалали вогнем. Принцеса наблизилася до каміна, сподіваючись, що зможе хоч трохи зігрітися:

– То ти володієш магією вогню?

– Так. Зараз стане тепліше.

До покоїв зайшли слуги та занесли велику балію. Поставили її серед кімнати й винувато опустили голови. Один з них зізнався:

– Вибачте, але гарячої води у такій кількості зараз немає. Як тільки нагріється, ми одразу принесемо. 

– Тоді наповніть ванну холодною водою.

Аріелла присіла біля каміна та простягнула руки до вогню. Блаженне тепло огорнуло пальці й поступово зігрівало тіло. Дівчина продовжувала тремтіти, а мокрий одяг неприємно липнув до шкіри. Слуги наповнили купель холодною водою та вийшли з кімнати. Принцеса не розуміла, чому саме зараз Холдер забажав приймати ванну. Не хотілося покидати покої та повертатися під проливний дощ, проте знала, що мусить це зробити. Підвелася і направилася до дверей:

– Дякую, що дозволив хоч трохи погрітися. Приємного купання!

Чоловік спіймав її руку та теплими пальцями доторкнувся до долоні, змусивши зупинитися:

– Ти куди?

– Мабуть, піду на кухню, але не впевнена, що мене знову не відправлять на вулицю. 

У зелених очах чоловік спахнув гнів. Він насупив брови та відпустив руку Аріелли:

– Там тобі краще ніж у покоях зі мною?

– Ні, але я не маю наміру споглядати за твоїм купанням.

Чоловік злегка всміхнувся:

– Ванна не для мене, а для тебе. Ти замерзла і, щоб не захворіти, тобі треба зігрітися. Гаряча купіль у цьому допоможе.

Дівчина перевела погляд на ванну.  Звісно, їй хотілося після стількох днів полону, нарешті змити з себе бруд та поніжитися у теплій воді. Принцеса згадала дещо важливе:

– Там же холодна вода.

– Ненадовго.

Холдер підійшов до балії та занурив руки у воду. Його долоні набули червонуватого відтінку. Чоловік розмішував воду, утворюючи дрібні бульбашки. Аріелла уважно стежила за його рухами й вже знала, що саме він намагається зробити. Демерієць підвівся на ноги та підійшов до дівчини:

– Все, я її нагрів. Роздягайся і залазь у воду.

Аріелла стояла непорушно. Проте чоловік не збирався нікуди йти та залишався біля ванни. Принцеса вирішила делікатно спровадити його: 

– Дякую! Коли ти вийдеш з покоїв, то обов’язково це зроблю.

– Я не збираюся виходити. Це сприймуть дещо дивно, адже для всіх ти – моя наложниця. Вони гадають, що це ти допомагаєш мені прийняти ванну, але аж ніяк не навпаки.

– Не думала, що тебе турбує чужа думка, – Аріелла поклала долоні на лікті й сподівалася, що чоловік все-таки піде. Він підійшов до неї ближче та помахав головою:

– Ні, але я намагаюся дотримуватися нашої легенди. Не турбуйся, я не дивитимуся. 

– Я не збираюся роздягатися у твоїй присутності.

– Тоді мені доведеться роздягнути тебе, – Холдер став позаду та смикнув за шнурівку. Аріелла намагалася відійти від нього, проте чоловік схопив її за талію та не дозволяв віддалитися, – не пручайся, це для твого блага.

– Не думаю, що заплямована честь для мого блага.

– Дарма переймаєшся. На твою честь я не зазіхатиму, а репутація у тебе вже й так зіпсована. Офіційно для всіх, ти - моя наложниця. Забула?

Холдер звільнив руки принцеси від рукавів і сукня впала на підлогу.  Залишившись у нижній сорочці, яка сягала нижче колін, Аріелла намагалася прикритися долонями. Чоловік схопив її на руки та поставив  дівчину у балію. Вода гарячою ковдрою огорнула тіло. Дівчина припинила пручатися й,  піднявши брови до верху, спокійно стояла:

– Вирішив мене зварити? Вода надто гаряча.

– Зате допоможе відігрітися. Сідай. 

Аріелла насупилася і не знала, як правильно вчинити. Митися у присутності чоловіка не збиралася, але бачила – він не відступиться. Вода лоскотала ноги та запрошувала у свої обійми. Дівчина схрестила руки на грудях, сподіваючись хоч трохи заховатися від уважного погляду смарагдових очей, що змушували хвилюватися.

– Ти обіцяв не дивитися.

– Це якби ти позбулася одягу, а ця сорочка все одно усе приховує. Сідай, – чоловік повторив прохання й Аріелла підкорилася. Їй і справді хотілося зігрітися. Намагалася не думати про пікантність ситуації й лягла у ванну, притулившись спиною до стінки.