Глава 8

Принцеса рушила слідом. Не бачила сенсу заперечувати, до того ж Холдер – єдиний чужинець якого вона не боялася. Впевнена - він їй не заподіє шкоду, принаймні доти, поки не використає її магію. Чоловік зайшов до покоїв та запалив свічки у свічнику. Аріелла стояла біля дверей, не наважуючись пройти всередину. Холдер вказав рукою на крісло:

– Сідай, я дещо маю для тебе.

Дівчина розмістилася у кріслі та напружено чекала, що буде далі. Холдер взяв з ліжка якусь тканину, простягнув її принцесі:

– Це чиста сукня. Звісно, скромніша ніж ті, до яких ти звикла, але у ній буде зручніше працювати.

Аріелла глянула на свою сукню. Блакитний атлас припорошений борошном, низ обліпив бруд, а про численну кількість складок, принцеса веліла б і не згадувати. Звісно, у чистому одязі вона почуватиметься краще. Проте дівчина не поспішала брати простягнуту річ й хижо зіщулила очі:

– Звідки вона у тебе? Вкрав із шафи покоїв палацу?

– Ні, купив, – Холдер поставив сукню на стіл та сів у крісло навпроти, – ходив сьогодні на ринок. Всі лавки зачинені, люди налякані, ледь вмовив місцевого купця продати мені сукню. Ну, як вмовив… щоб я пішов геть, він ладен був мені віддати усе. Я взяв тільки сукню і залишив кілька монет.

– Як благородно! - у голосі Аріелли відчувався сарказм. – Якщо чесно, то я і від купелі б не відмовилася. Нас тримають у жахливих умовах. Вранці, я навіть бачила щура. Проте його присутність приємніша, ніж товариство демерійців.

– Манірна принцеса не звикла спати у хліву?

Аріеллу одразу обпекло пекельним жаром. Холдеру відомо, що вона принцеса. У голові роїлося тисячі запитань і хотілося зрозуміти, хто зрадник і виказав її. Дівчина заклякла й навіть не ворушилася. Загарбник наче потішався з її реакції:

– Гадала я не дізнаюся? Кілька монет творять дива та розв’язують язики.

Зрадили. Аріелла стиснула тканину сукні в кулаки. Попри гучні заяви у вірності, її все одно виказали. Дівчина знала, що не зможе приховувати своє походження вічно, проте сподівалася - правду про неї дізнаються згодом. Намагалася не виказувати свого страху та говорити впевнено:

– І що далі? Шантажуватимеш мене? 

– Не мав наміру, але якщо ти вже сама запропонувала… – потішаючись, чоловік всміхнувся. Не поспішав озвучувати чого бажає й притулився спиною до крісла. Аріелла гнівно насупила брови:

– Яка ціна твого мовчання? Скільки хочеш золотих?

– Мені не потрібні гроші, я вже казав. 

Це все ускладнювало. Принцеса вважала, що легше заплатити за мовчання, ніж виконувати чужі забаганки. Вона не зводила суворого погляду:

– Але щось тобі потрібно, якщо й досі не розповів про мене своєму королю.

– Так, – Аріелла затамувала подих і боялася почути ціну його мовчання. Наче навмисно чоловік не поспішав її називати. Повільно закинув ногу на коліно й злегка нахилився вперед, – твоя довіра.  Я не збираюся  виказувати тебе Ордубейну, чи примушувати до чогось. 

Принцеса не розуміла мотивів чоловіка. Було б легше, якби вона знала, чого від неї хочуть. Дівчина зітхнула та відкинула назад пасмо русявого волосся, що лоскотало плечі.

– Важко довіряти чужинцю, який прийшов вбивати на мої землі.

– А ти спробуй. Я поцікавився, лорда Бордена серед полонених немає. 

У темних очах Аріелли загорівся вогник цікавості. Еліан. Коханий не потрапив до полону, його немає серед померлих та поранених. Ймовірно, у нього вийшло втекти.  Така новина викликала у серці надію. Знаючи запальну вдачу лорда, вона впевнена - він повернеться за нею. Зробить навіть неможливе, але звільнить її з полону. Припускала, що і Норберт живий. Брат очолить королівство та прожене ворогів. Холдер продовжував говорити, отруюючи її радість: 

– Більше того мені вдалося з'ясувати, що ні він, ні шановна принцеса не були зарученими. Навіщо ти мені збрехала? Що насправді тобі потрібно було від цього чоловіка?

Його голос звучав суворо, сердито, з нотками докору. Зелені очі дивилися з підозрою та виморожували душу. Дівчина інтуїтивно охопила себе руками:

– Ми не встигли офіційно заручитися. Завадив напад демерійців.

– Так, ми винні. Варто було завойовувати столицю після заручин. Не підкажеш, коли вони мали відбутися?

– Ми ще не визначилися з датою, – дівчина демонстративно відвернула голову вбік.

– Звучить дивно: стосунки, про які ніхто не чув, примарні заручини й вигаданий наречений.

– Він не вигаданий! – Аріелла одразу заперечила та підскочила на ноги. – Ти мене звинувачуєш у брехні, хоч і сам говориш про довіру. Еліан не просив у батька моєї руки, не встиг. Крім того, ми не були впевнені, що він дозволить цей шлюб, але тепер, коли його не стало, рішення приймає брат. 

– Рішення приймає не він, а Ордубейн. Твій брат зник разом із твоєї примарним нареченим. Де вони? Чому дозволили зробити з тебе рабиню? Ховаються за високими стінами, поки тобою втішаються демерійські воїни.

– Ніхто мною не втішається.

Холдер підвівся на ноги й насупив брови: