Глава 5

Пів року потому

Виходити через парадний вхід Аріелла не наважилася. Направилася до запасного виходу, але він виявився зачиненим. Службовим виходом скористатися не могла, адже там надто багато наглядачів. У темному коридорі,  який освітлювала лише тьмяна лампа, почулися чужі кроки. Дівчина запанікувала і забігла до бібліотеки. Вона любила проводити тут час, адже королівська бібліотека славилася великою кількістю книг. Аріелла ніколи б не подумала, що колись переховуватиметься у цьому залі. Майже напомацки підійшла до вікна. Зоряне небо та блідий місяць випромінювали трохи світла.

Дівчина відчинила вікно й свіже повітря увірвалося до кімнати. Принцеса поглянула вниз. Лякала висота, що відділяла її від омріяної свободи. Аріелла зняла пишний кринолін, що заважав протиснутися у віконну раму, й викинула його у вікно. Схопилася пальцями за підвіконня та намагалася спустити ноги на вулицю.  Туфельками доторкнулася до невеличкого уступу, що відділяв фундамент від стін. Важко зітхнувши, стрибнула вниз.

Аріелла впала на землю, вдарившись об твердий ґрунт. Весна видалася хоч і ранньою, проте прохолодною. Дівчина хутко підвелася та побігла до криноліна, який лежав під вікном. Принцеса, хоч і підтримувала сукню, проте плуталася у пишному подолі. Одягнувшись, попрямувала до високої огорожі, в надії вирватися на волю. Оминувши кущі самшиту, продовжувала рухатися.  Всього кілька кроків відділяли її від цілі, як почувся грізний чоловічий голос:

- Далеко зібралася?

Дівчина нерухомо застигла й приречено заплющила очі. Її втеча ганебно закінчилася. Не бажала так легко здаватися й різко розвернулася. До неї наближалося двоє демерійців.  Аріелла намагалася, щоб її голос не тремтів:

- Вирішила прогулятися. Не знала, що це заборонено.

- Нам наказано не випускати полонених за межі палацу. Як ти вийшла надвір? – незнайомець загрозливо схопився за руків’я меча, готуючись в будь-яку мить вибрати його з піхов. На такий жест, принцеса зневажливо хмикнула. Чоловік поводився так, наче вона становить небезпеку. Дівчина стиснула плечима:

- Вийшла через кухню. Мене ніхто не зупинив і не попередив про заборону. Але, оскільки я тут, то може трохи прогуляюся? Задушливий запах на кухні негативно впливає на моє самопочуття.

- Я знаю, як його покращити, - наглядач хижою ходою наблизився до принцеси та облизав губи. Аріелла не виказувала свого страху:

- Нетривала прогулянка піде мені на користь. Якщо вдасте, що не бачили мене тут, то я буду дуже вам вдячна. В якості винагороди прийміть подарунок.

Дівчина зняла перстень з пальчика та простягнула демерійцю. Сподівалася, що золота прикраса з коштовним камінням зійде за відмінний хабар. Всупереч очікуванням, незнайомець розреготався:

- Мені ніщо не завадить отримати твої прикраси просто так, - чоловік схопив перстень та заховав його до кишені, - давай інші прикраси. Бачу, ти полюбляєш носити коштовності. Нічого, подарую їх своїй дружині.

Аріелла розуміла, що сперечатися марно. Шкода віддавати мамину каблучку. Дівчина із жалем зняла пам’ятну річ та простягнула загарбникам. Намагаючись не виказувати страху, гордо підняла голову:

- Я трохи прогуляюся і повернуся до палацу.

Принцеса зробила крок вбік, проте чужинець схопив її за лікоть:

- Якщо й справді хочеш віддячити за мою сліпоту, то втіш мене. З моїм напарником домовлятимешся окремо.

Чоловік поклав свою широку долоню на груди дівчини та боляче стиснув. Туди ще не торкалася рука жодного чоловіка й Аріелла боялася, що через тканину сукні, загарбник відчує, як гучно стукає її серце. Воно тріпотіло, немов наляканий метелик, що прагне втекти на волю. Награній байдужості настав кінець. Дівчина намагалася вирватися з липких лап:

- Відпусти. Я ж віддала прикраси. Не чіпай мене.

- Прикраси я б і сам забрав. Я візьму все, що захочу й твоя згода не потрібна. Ти можеш пручатися й тоді я змушений буду застосувати силу. А можеш добровільно віддатися мені й насолоджуватися процесом.

 Його рука, шурхотіла нижніми спідницями сукні, прокрадаючись до дівочого тіла. Страх повністю полонив Аріеллу й вона не могла раціонально мислити. Чоловік повалив її землю та розв’язував шнурівку штанів. Скориставшись його зайнятістю, дівчина вдарила чужинця ногою у пах. Чоловік гучно вилаявся, схопив зап'ястки Аріелли та притиснув до холодної землі:

- Ти пошкодуєш про свій вчинок. Свене, тримай її.

Свен присів на коліна і не поспішав торкатися дівчини:

- Давай я перший. Тобі треба зализати бойові рани.

З цими словами зникли всі надії принцеси на порятунок. Аріеллі зробилося дурно. В голові вирувала пожежа й свідомість затуманювалася. Бути зґвалтованою демерійцями вважала найгіршим, що може трапитися. Навіть власна смерть її так сильно не лякала. Поки чоловіки вовтузилися, дівчина згадала дещо важливе. Наче в гарячці, залізла рукою в кишеню та знайшла хустинку, подаровану Холдером. Різко витягла її та помахала перед очима нападників:

- Ви не посмієте мені нашкодити. Я наложниця Холдера.

Чоловіки зупинилися, уважно вдивляючись на хустинку.

- Коли він встиг?

- Сьогодні, - побачивши здивування на обличчях демерійців, Аріелла сіла й впевнено продовжила, - сьогодні я проводила з ним час і він зробив мене своєю наложницею.