Глава 3

Коли вона не сподівалася на порятунок, почула голос Холдера:

– Зачекай, Дорейне! - чоловік зупинився та з цікавістю глянув на приятеля. Холдер підвівся з-за столу й наблизився широкими кроками, – сьогодні віддай її мені. 

– З якого дива? - Дорейн глузливо пирскнув, – підозрював, що вона теж сподобалася тобі, проте цієї ночі розважатимуся я. Візьмеш її собі, коли я вдосталь награюся.

Від таких слів, дівчині стало зле. Уявляла себе покірною лялькою, з якою забавляються демерійці. Вже краще смерть, ніж таке життя. Аріелла до крові прикусила губу, щоб не розридатися. Холдер, наче не помітив цього, кивнув на стіл з картами та грошима.

– Забирай за неї весь мій виграш. Це щедра плата за одну ніч.

Дорейн кинув зацікавлений погляд на стіл. В його очах спалахнув жадібний вогник. Трохи подумавши, прийняв рішення:

– Добре. Скористаюся її послугами завтра, якщо тобі вже так нетерпеться.

Холдер задоволено кивнув та, схопивши Аріаллу за руку, потягнув до дверей. Сподіваючись звільнитися, дівчина смикнула руку. Проте холодні пальці чоловіка міцно тримали її. Демерієць нахилився й обпалив шию гарячим подихом:

– Не пручайся, так буде краще для тебе. Вийдемо звідси й поговоримо.

Аріелла розуміла - всі її дії позбавлені сенсу. Навіть, якщо у неї вийде звільнити руку, то втекти їй не дозволять. Надто багато ворогів навколо. Наодинці з чоловіком у неї буде більше шансів здобути свободу. Вона покірно йшла просторими коридорами поруч з Холдером. Він міцно тримав її долоню і його рука здавалася колючою лозою, що огорнула шкіру.

Чужинець завів її до розкішних покоїв, які колись належали одному з лордів. Аріелла невдоволено хмикнула. Цікаво, хто тепер володарює у її покоях, присвоїв прикраси та одяг. Нарешті Холдер відпустив руку і зачинив двері. Два повороти ключа свідчили, що дівчина приречена. Тепер її ніхто не врятує від цього чоловіка. Чомусь, він залишив ключ у замку і не поспішав його витягнути. Розвернувся до дівчини й уважно дивився на неї.  Його зелені очі пройшлися по її обличчю, щоках та вустам. Чужий погляд різко ковзнув вниз і зупинився на неглибокому декольте. Дівчині хотілося закутатися у найщільнішу ковдру та сховатися від такої уваги. Натомість вона намагалася не виказувати страху. Аріелла гнівно насупила брови:

– Не смій торкатися до мене.

– А то що, покусаєш? – у голосі чоловіка відчувалася насмішка. Дівчина стиснула руки в кулаки та намагалася здаватися грізною:

– Якщо потрібно буде – загризу до смерті.

Не схоже, щоб Холдер злякався. Він підійшов до крісла та всівся у нього. Переплівши пальці, склав їх на животі й наче на щось очікував. Зрештою, не більше нічого не почувши у відповідь, закинув ногу на коліно:

– Твої погрози  звучать смішно, проте поважаю таку відвагу. Заспокойся, я не збираюся тебе чіпати. Ти не в моєму смаку, мені подобається інший типаж жінок. Просто вирішив позбавити тебе від уваги Дорейна. Проте, якщо ти проти, – чоловік вказав рукою на двері, – можеш проводити час у його товаристві. 

Холдер говорив впевнено, спокійно та холодно. Цей чужинець здавався менш небезпечним ніж Дорейн. Аріелла опустила голову й прикусила губу. 

– Ні, я не бажаю проводити з ним час.

– Тоді сядь і заспокойся, ми тільки поговоримо.

Аріелла зайняла місце навпроти, зручно розмістившись у кріслі. Цей незнайомець не викликав довіри й вона чекала від нього підступу у будь-яку мить.  Він нахилився до столу та налив з пляшки вина:

– Будеш?

Дівчина заперечно помахала головою. Холдер зробив кілька ковтків та поклав склянку з червоною рідиною на стіл.

– Як твоє ім’я?

– Гадала, що не важливо, як мене звуть. Саме так казав ваш очільник.

– Може для Обрдубейна не важливо, але я маю якось до тебе звертатися. Якщо хочеш, сам вигадаю тобі якусь кличку.

Аріелла насупилася. Боялася казати своє справжнє ім’я. Надто свіжі душевні рани від споглядання  страти батька. Боялася, з нею вчинять так само. Розуміла, що довго приховувати своє походження у неї не вийде. Зрештою хтось зі слуг або полонених придворних, розповість про неї все. Сподівалася, що це станеться не сьогодні й стиснула плечима:

– Мені байдуже.

– Добре, називатиму тебе Бломст. Я – Холдер, – чоловік простягнув руку, проте Аріелла так і не вклала у неї пальчики. 

– Навіщо ця показова дружелюбність?

Чоловік забрав долоню й схопив склянку з вином, проте пити не поспішав:

– Гадав, так легше спілкуватися.

– Ви прийшли на наші землі, вбили наших людей, розграбували, спалили, знищили маєтки, позбавили домівок тисячі людей, вбили короля врешті-решт, і тепер чекаєте від нас дружелюбності? - у голосі Аріелли відчувалося роздратування. Чоловік покрутив склянку у руках, вдивляючись у всі відтінки червоного.

– Так, негарно вийшло, але я всього лише виконавець. Виконую накази свого короля й не має права ослухатися.

– Недолуге виправдання. Ніхто не змушував тебе вбивати. Якщо є бажання, то можна знайти сотні причин, щоб не йти на війну.

– Пропонуєш дезертирство? – Холдер поглянув на дівчину так, наче вона запропонувала якесь божевілля, – це ж ганьба на весь рід. Я не боягуз.