6.

Коли ми доїхали до клубу, то більшість вже чекало на нас біля входу. Всі були такі яскраві та святкові.

- Дякую. - сухо сказала я Марку та вистрибнула з авто одразу, як він його зупинив, навіть не давши йому нічого сказати у відповідь.

- Привіт-привіт! - обіймаюся з Лізою.

- Які люди! - каже  дівчина у відповідь.

- Треба запам'ятати цей день. Таке рідко коли можна побачити! - усміхається Сашко.

- Я тебе теж рада бачити. - обіймаю хлопця. - Ви такі гарні сьогодні.

- Не лише ми. Подивись на себе! Такою я тебе ще не бачила. Все-таки подумала над тим, що я сказала? - підморгує дівчина, а я закочую очі.

 - Не знаю, про що ти там казала, але підтримую! Ти сьогодні не схожа на саму себе. В хорошому сенсі, звісно. - додає Сашко.

Але хіба може бути щось хороше в тому, що ти не схожий на себе?

- Стоп-стоп! А чому ти в кедах? Ці ж туфлі такі гарні! І, до речі, де Марк? Таке відчуття, що ви навіть не перетнулися, а не їхали цілу дорогу разом. Ти ж навіть не притягла його привітатись. - дивується подруга.

- Дуже дякую за таке прекрасне взуття, але, признаймося, дати їх мені - це смішно. Де я і де підбори? А Марк.. Можеш підійти до нього і спитати, як він. І дякую, що попередила, що за мною приїде саме він. - ображено кажу.

- Не ображайся на Лізу. Це я мав тебе попередити, а не вона, але забув. - говорить Сашко.

- Все одно вже нічого не повернеш. - відказую.

- А що сталось? -  питає Ліза.

- Давайте я не буду псувати нам вечірку? Що талось, того вже не змінити. Я хочу добряче повеселитися сьогодні! Ви зі мною?!

- Звичайно! - відповідають одночасно і ми заходимо всередину з іншими студентами.

Що можу сказати? Клуб виглядає приблизно так, як я собі його уявляла: гучна музика, багато народу, зал освітлюється лише різнокольоровими ліхтариками. Ми попрямували до величезного столу, щоб сісти всі разом. 

Хоч я цієї ночі (та і не лише сьогодні) планувала повністю ігнорувати Марка, але він як завжди грає за своїми правилами та сідає прямо навпроти мене і впивається в мене своїми очима. Хочеш мене дістати? Ха, не вийде! Я з тобою грати не буду!

- Хто що буде пити? - питає Іван і різко повертає голову до мене (по вигляду хлопця видно, що до приїзду на вечірку він вже спробував кілька коктейлів). - Ти, красуне? - від такого звернення мене всю аж пересмикує і я спрямовую на нього злісний погляд. Неприємно чути таке з п'яних вуст (тим паче, коли з тверезих ще не доводилося). Встаю з-за столу і прямую до барної стійки, так і не відповівши на питання.

- Гей, ти куди? - наздоганяє мене Лізка.

- Оберу собі щось сама. Не дуже приємно розмовляти з нетверезою людиною. - відповідаю.

- Тоді, вибач мене, ти обрала не те місце. Через кілька годин більшість з нас будуть валитися з ніг. Ти що не знала, куди прийшла? - старається весело говорити, але в її голосі я відчуваю нотки роздратування 

- Я не це мала на увазі, просто... - намагаюся пояснити, але миттю розумію, що мій вилив душі аж нікому не потрібен, тим паче, в такій обстановці, коли всі з нетерпінням чекають розваг. - Гаразд, йди до них, мене не треба супроводжувати. - натягую усмішку і йду геть від неї.

Поки бармен приймає замовлення інших клієнтів, я поринаюв думки. Не проходить і хвилини, як мої думки перериває нахабний голос:

- Як так сталося, що Сніжна Королева Кохана Анна-Марія сумує на самоті? 

- Ти навіть запам'ятав моє ім'я. Я, на превеликий жаль, твоє не запам'ятала. Хоча, ні. Як там було? Часом не Відчепися-від-мене? - нахабна усмішка хлопця ширшає.
- У Коханої Анни-Марії з'явився характер?
- А він нікуди не зникав. - вдавано усміхаюся.
- Що будете замовляти? - перериває наш "приємний" діалог бармен.
- Мені, будь ласка, колу, а дівчина, мабуть, буде те саме. Так, Кохана? - я ж казала? Почалося!
- Можна мені алкогольний коктейль, який часто замовляють дівчата. Дякую. - намагаюся бути привітною.
- Цікаво. - весело промовляє Марк. Я лише тихо сиджу, чекаючи на своє замовлення, думаючи, нащо я справді замовила алкогольний напій - алкоголь же я не люблю. Повелася як дурнувата дівчина-відмінниця з фільму, яка хоче довести хлопцю (якого ненавидить), що вона не така вже і слухняна дівчинка. Фу! Ненавиджу такі сюжетні ходи, але по-суті сам так і зробила. Що скажеш? Дура дурою.
- Якщо ти хочеш мені щось довести чи показати себе з іншого боку, то ти вибрала неправильну стратегію. - говорить сіроокий нахаба, стріляючи в мене поглядом.
- Ще чого! Щось ти дуже високої думки про себе. Не настільки ти гарний чи популярний, чи розумний, щоб я думала про тебе або, тим паче, намагалася ''строїти з себе'' когось іншого. - випалюю злісно.
- Ваше замовлення. - бармен ставить на стійку напій яскраво червоного кольору. 
- Дякую - усміхаюся йому 
- Ну навіщо ти це замовила? І так не будеш пити. - каже Марк уже не усміхнено, а якось з докором. Поводить себе як старший брат. Я в шоці з цього хлопця. Ніби мені потрібна його думка.
- Замовила, бо збираюся це випити. І я щось пропустила той момент, коли ми стали настільки близькі, що ти можеш мені вказувати що і як робити.- кажу це з превеликим спокоєм, на який спромоглася і смакую коктейль. Фу! Яке ж воно солодке і міцне одночасно. Але що поробиш: як почала грати роль дури, тож треба дуркувати до кінця.
Доки допила цей коктейльчик, то голова почала боліти і щоки стали горіти. Ой, до добра мене не довела моя дурість.
- Щось жар-жарко. - вже язик почав заплітатися. - Піду подихаю свіжим повітрям. - говорю, помалу встаючи зі стільчика, борючись випадково не спіткнутися у свою ж ногу.
- Не іди нікуди. Тебе вже добряче так "понесло" від алкоголю. Ще знайдеш собі якусь пригоду. - каже Марк. 
- А ти хто такий, щоб мені вказувати? Батько, брат, мій хлопець? - підвищую голос.

- Так буде краще, повір. Навіщо випила алкогольний напій, якщо не знає своєї межі? Поводишся, як мала дитина. - відказує хлопець.