5.

- Ой! - одне, що можу сказати.

- Привіт! - звучить впевнений голос і сталеві очі дивляться прямо на мене. Марк.

- Привіт. - пищу від несподіванки у відповідь. Хлопець спокійно стоїть і дивиться на мене.

- Я приїхав забрати тебе. Ліза мала попередити, що приїду саме я.

"Мала попередити".

- Ой, вибач. Заходь. - згадую я, що потрібно бути гостинною і запрошую його всередину, запрошуючи рукою в кімнату. 

Хлопець заходить в кімнату і я в ту ж мить здогадуюся, що я не застібнула плаття на спині,тому швиденько накриваю спину і плечі першою-ліпшою кофтинкою.

- Можеш присісти на будь-яке ліжко, сусідок зараз немає в гуртожитку. Зачекай, будь ласка, дві хвилинки і я буду готова.- говорю я зніяковіло і стаю навпроти дзеркала.  Мені трошки незручно бути сам на сам з хлопцем, якого я майже не знаю. До того ж, у нас ще з першою зустрічі "не все так гладко", якщо можна так сказати. Але по Марку взагалі не скажеш, що він якось ніяковіє. Він тримається впевнено і спокійно. Мені б повчитися від нього.

- Не поспішай, я приїхав скоріше. - відповідає хлопець і сідає на моє ліжко. - В тебе тут мило, і музика чудова, і співаєш ти гарно.

- Дякую. Кхм ... будеш воду, сік? Може чай? Розумію, що тепло, але все ж.

- Дякую, не треба. Я хотів би з тобою про дещо поговорити. - у мене пройшов холодок по спині. Цього я уникала цілий тиждень, сама не знаю навіщо. За поглядом хлопця я розумію, що поговорити він хоче саме про це. - Я хочу вибачитися за те, що нагрубив тобі, коли ми зіткнулися при першій зустрічі і в кафе я теж не був дуже ввічливим. Хочу, щоб ти знала, що так співпало, що саме ти потрапила під гарячу руку, коли я був злий. Я не намагаюся цим себе виправдати, ні. Я був неправий. Просто хочу, щоб ти розуміла, що моя поведінка не була пов'язана конкретно з тобою. Вибач.

- Нічого страшного. Головне, щоб в майбутньому, коли будеш гніватися, ти міг стримуватися і не виливати свою злість на посторонніх людей. Над цим важко працювати, я знаю ... - не встигаю договорити.

- Цікаво, хто ти така, щоб давати мені поради, яких я в тебе не просив. Те, що я пояснив тобі свою поведінку, не означає, що ми приятелі і мені потрібна твоя думка. - гнівно відповідає хлопець. Від цих слів на серці стало боляче. 

Я, як завжди, не наважуюся сказати щось у відповідь (а сказати є багато чого), але й не вибачаюся - мені вже починає надоїдати поводитися, як ганчірка.

-  Мало не забув. Ліза передала. - холодно промовляє Марк і ставить на стіл біля мене.

На це я нічого не відповідаю. Навіть не дякую. Якби це не виглядало, але хлопець образив мене, і ця образа вже виступила свіжою раною на моєму серці. Я лише дивлюся всередину пакета. У ньому лежать туфлі на підборах. Виглядають чарівно, але кого я обманюю? Я з самого початку прекрасно знала, що не оберу їх, просто не хотіла говорити це вголос. Підбори - це не про мене. І якщо з ними я привабила б більше людей, то до біса тих людей. Мені вже начхати на всіх! За все життя я нікому не сподобалася жодного разу, то і тепер не сподобаюся, якою б я не стала. Відклаю пакет. Взуваю кеди і знімаю кофтинку, геть забувши про те, що плаття на спині розстібнуто.

- Бляха муха, - лаюся собі під ніс і швидко тягнуся за джинсовою курткою в надії, що хлопець не помітить цього.

- Ти так і збираєшся піти? - питає, і його голосі чути легку насмішку.

- А в мене є вибір? - роздратовано питаю, пропалюючи його поглядом. Від цього посмішка хлопця стає ширшою.

-  Вибір є завжди. Дозволиш? - питає і підходить ближче. Не знаю, що на мене находить, але я киваю йому в знак згоди, не пом'якшуючи погляду.

- Так говорять ті, яким ніколи не доводилося його робити. - відповідаю і хлопець повільно застібає блискавку плаття, щоб випадково не зачепити мою шкіру. В останню мить його пальці злегка торкнулися моєї спини і від цього вся шкіра вкрилася мурашками. 

Марк точно це побачив і через це цей момент став ще більш ніяковим для мене.

- Дякую. - ледь чутно кажу. Хлопець прочищає горло.

- Нема за що. Кхм... Думаю, нам вже час іти.

- Ти правий. Ой... Хвилинку, я цей... - схоплюся, - швиденько. - миттю витягаю з тумби кілька коробок з таблетками.

- Ти захворіла? - питає Марк, але я нічого не відповідаю. Була б інша ситуація я наплела б, що це вітаміни і бла-бла, але настрій опустився нижче дна Маріанського жолобу, тому так. Швиденько випиваю всі пігулки і ми прямуємо на вихід.

Всю дорогу до клубу я сиділа тихо, як миша, поглинута роздумами. Які б не були слова Марка, він мене образив сильніше, ніж я могла подумати. 

Можна сказати, я вперше в житті насмілилася дати пораду і мене просто опустили на дно. Я просто хотіла допомогти, бо сама колись була в такій ситуації. Так, нам кожному дані свій темперамент і характер, але гнів і злість можливо контролювати.

"З часом ти помітиш, що твоя думка нікому не потрібна і не цікава".

Що ж, яка ситуація не була б сумна для мене, позитивним є те, що я зрозуміла таке: цей хлопець виявився таким, яким мені здався про першій зустрічі. Хоча моя думка з приводу цього нікому не потрібна і не цікава, вона принаймні безпомилкова.