4.

Тиждень минає спокійно, нічого нового: пари, гуртожиток, деколи - прогулянки. Ну добре, не так все спокійно і було. Всі ці дні мою голову не полишали думки про Марка, а точніше - моє ставлення до нього. Весь час я бачила, що він хоче сказати щось, заговорити зі мною, але у вирішальний момент тікала, як остання боягузка. Але чому? От на це питання я і шукала відповідь весь тиждень.

Спершу він мені взагалі не сподобався: "нахабний хлопчисько, який вважає себе кращим за всіх", але тепер вже не знаю. Кожен раз, коли він хотів щось сказати, виглядав не таким вже і нахабним, в його очах я не бачила ні зверхності, ні злості (хоча і очікувала цього). Може, тому я й тікаю від нього подалі, бо боюся собі зізнатися, що він зовсім не такий хлопець, яким я його намалювала в голові, що я можу бути неправа.

Остання пара в п'ятницю - завжди свято, тим паче коли після важкого дня чекає відпочинок. Сьогодні не планую гуляти, бо буду відпочивати по-спражньому (у моєму випадку) - переглядати старі фільми під шоколадку з чаєм в повній тишині, адже потрібно набратися сил перед "тусовкою" (про це розповім згодом).

- Щось ти сьогодні дуже усміхнена і взагалі не відлипаєш від свого телефону. Що сталося? - питаю Лізу, хоча сама помалу здогадуюсь, що може бути цьому причиною. Дівчина широко усміхається:

- Поки що нічого такого говорити не буду, але він такий... такий... - мрійливо відповідає.

- Гаразд, якщо захочеш, то розповіси мені.

Так-так, у подружки назрівають любовні стосунки. Хм, цікаво, яке це відчуття, коли у твоєї подруги є друга половинка? Мабуть, буде питати мене порад якихось, а я від неї буду набиратися якого не якого досвіду. Хоча, які можуть бути від мене поради? У мене за всі свої двадцять років життя ні разу не було хлопця. Уявляєте? Я в цьому такий знаток, як балерина в будівництві домів - фіговий. Все, що я знаю про стосунки - це фільми і книги, але цього, мені здається, малувато, бо справжнє життя - не романтична комедія, так?

Настав цей день - субота. Сьогодні буде вечірка в клубі на честь початку нового навчального року. "Справжнє святкування, а не фіглі-міглі!", як сказав Іван. Чесно зізнаюся, за все своє життя я жодного разу не була в клубі. Сама б я туди ніколи не пішла, а друзі мене туди не запрошували. Але насправді я й не горіла бажанням ходити на такі вечірки - за весь період навчання в школі на шкільну дискотеку я сходила один раз - на п'ять хвилин, бо мені не сподобалося. Мабуть, тому друзі мене ніколи і не запрошували на вечірки в клуб - у мене на чолі написано, що це не для мене. Виходить, що я нудна людина.

Я забула це згадати, але насправді все життя рідні мені дорікають за те, що я дуже мовчазна, що в мене мало друзів (як виявилося їх і не було, бо після школи я ні з ким із однокласників тісно не спілкуюся), що з таким настроєм до життя, я не "проб'юся в люди" і так далі. Добре, що хоч не дорікають за те, що за двадцять років свого життя, я жодного разу не зустрічалася з хлопцем. Батьки кажуть "ще встигнеш, нащо спішити". Але я починаю думати про те, що тоді є якась проблема саме в мені, якщо я за все життя жодного разу нікому не сподобалася. Буває я мрію тримати когось за руку, мати підримку у важкий час і уявляю як сама буду підтримувати свою другу половинку, але потім замислююся про те, чи готова по-справжньому до стосунків. Стосунки - це ж важка праця, а не "хі-хі-ха-ха-ха".

Що ж, повертаймося до суботи. Вечірка буде ввчечері, тому в мене є цілий день для того, щоб поробити побутові дрібнички, а потім почати готуватися до поїздки в клуб. Як я вже казала, в клубі я не бувала, тому, відповідно, не дуже чітко розумію, що саме треба одягнути і чи потрібно аж так старатися причепуритися. Тому в перу чергу я зателефонувала Лізі:

- Звичайно, що треба причепуритися! Ми ж не просто йдемо святкувати початок навчального року. Це твій шанс знайти претендента, який завоює твоє серденько. - заявила Лізка.

- Та що ти таке кажеш. Я про це навіть не думала. Ну... майже не думала. - зізнаюся я, червоніючи.

- От бачиш, думала. Треба вдягнути якусь гарну сукню. Ти маєш в гуртожитку якісь сукенки? Якщо щось, то я можу свої позичити.

-  Дякую, в мене є одне миле платтячко - біле. Я взяла на всяк випадок. Зараз сфотографую, то скажеш, чи воно підійде. До того, я в твої плаття і так не влізу.

- Ой, не видумуй. Вони були б трохи коротенькі і все.  -відказує подруга і по інтонації я розумію, що вона широко усміхається.

- Давай без цього. Добре, скину зараз фото, оціниш.

Сукню Ліза схвалила, але питання взуття залишилося відкритим. Нічого такого "фешн" я в гуртожиток не притягла, тому вирішила просто вбути білі кеди. Як на мене - саме то для будь-якого випадку в житті. Але Лізка проти цього: "ноги треба підреслювати гарним взуттям на підборах, а не якимись кросівками". Тому дівчина вирішила, що візьме з собою якісь гарні підбори зі свого гардеробу, коли буде заїжджати за мною. Підбори то вона візьме, але чи я їх взую - не факт.

Помалу день проходить і я вже починаю збиратися: протерла кеди, підготувала чорну джинсову куртку (як-не-як вночі похолоднішає), одягла сукню. Правда застібнути я її так і не змогла. Нічого, в цьому мені допоможе Лізка. Включаю музику і починаю робити легенький макіяж, підспівуючи. Мій концерт перериває стукіт в двері. Це має бути Ліза - вже час.

- Заходь, ще дві хвилинки і я готова, залишилось ще домалювати ... - не договорюю, бо піднімаю очі і розумію, що це зовсім не Ліза.