3.

Вихідні, на жаль, минули дуже швидко, але, на щастя, досить приємно: я багато часу провела на свіжому повітрі, гуляючи в парку. З цим мені дуже пощастило, адже парк розміщений близько біля мого гуртожитку. Гуляти це круто, але не можу сказати, що мені від цього стає набагато краще. Мене не покидає думка про те, що після прогулянки мені потрібно повертатися в "реальне життя": сірі будні, сірий гуртожиток, навчання, яке втомлює (а воно ще навіть нормально не почалося!). Ух! Давайте не будемо про сумне!

Ранок почався досить добре, я виспалася і прокинулася із гарним настроєм, незважаючи на те, що треба пертися на пари. А, точно! Я забула вам розповісти про одну маленьку деталь: в кімнаті я живу сама-самісінька. Ну як, на паперах може і не сама, але фактично - так. Інші мої сусідки по кімнаті (їх у мене дві) тепер вчаться дистанційно, тож приходять сюди дуже рідко, так би мовити, потусити.

Хоч в календарі і осінь, але на вулиці ще літо. Пари в мене після обіду - отже, буде жаркувато. Вирішую одягти футболку без рукавів.

Перед тим, як покинути гуртожиток, оглядаю себе в дзеркалі (завжди так роблю, щоб перевірити, чи не маю випадково якоїсь ниточки чи плямочки. Ви теж так робите, правда? Не одна я така?). 

Дивлячись на себе, різко зупиняю погляд: бачу пляму. Але це ніяк аж не пляма на футболці чи джинсах: синя пляма обрала для себе інше місце - моє плече. Так, це був великий синець. От звідки взявся біль, який заважав мені спати в п'ятницю. Але де ж  я його встигла собі "набити"? Думай, Анько, думай. Невже він з'явився через те, що я зіткнулася з тим сірооким ідіо... кхм... Марком? Та не може бути! Але ж звідки тоді? Наші плечі добряче так "поцілувалися" тоді. Що ж, все-таки, тоді собі я цей синець і "набила". Я ж забула, що на моєму тілі навіть від легесенького удару з'являються синці, а тут цей удар був зовсім не легесенький. Добре, що хоч не болить вже! Тоді, що, відміняємо плани на цю футболку? Хм... О! Накину зверху сорочку і все.

Сьогодні теж нудні лекції, але що поробиш: янгол на плечі, поки що, перемагає демона. "Радісно" заходжу в аудиторію. Надіюсь, той хлопець-розумник буде сидіти тихо і не вставляти своїх п'ять копійок. Так, це буде лекція саме з того предмету!

- Добрий день, студенти! Сьогодні в нас лекція на тему: "Принципи кримінального права". Перед тим, як почати, хочу вас запитати: як ви вважаєте, чи є потрібною ця тема? За весь час мого викладання багато студентів говорять, що ця тема - непотрібна нам теорія, тобто, без неї можна обійтися на практиці. Які думки?

- Та думаю, насправді ці принципи на нікому не здалися. Ніби якщо б нам не сказали про принцип законності, то ми б не знали про те, що треба керуватися законом. Пф, а чим ще? Не журналом же по домогосподарству. - шепочу я Лізці біля вуха.

- То кажи. У тебе завжди знаходяться відповіді на питання, але ти ніколи не їх говориш. Може, вже пора? - питає Лізка. У відповідь їй я лише кривлюся - та ні, не хочу.

- Звичайно, принципи права є важливою темою. Це не пуста теорія, вона потрібна нам для формування певної основи, щоб потім легше розуміти все на практиці.- чую позаду голос хлопчика-розумника. Ух, лекція лише почалася, а він мене вже розізлив! - От принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання має велике значення для практичної діяльності. - Звідки він взагалі знає такий принцип, а? Нам цю тему лише збираються вичитувати, а він вже шось та й знає. Як він мене дратує.

У мені прокинулася сміливість висловити свою думку, уявляєте? От що зробила зі мною злість. Я повторила те, що вже сказала Лізці. Не можу ж я "сперечатися" зі стіною, тому повертаюся до свого опонента - хочу побачити, чи має він якийсь аргумент на противагу моєму. Повертаю голову і одразу завмираю, коли бачу ці сталеві очі. От, дуринда! Як же це я не зрозуміла за голосом, що це Марк?

Наші "дебати" добряче так забрали часу з пари, і якби не викладач, то ми могли б сперечатися до самого вечора. Я поважаю протилежну думку, і розумію, що в ній є багато слушного, але Марк так розізлив нахабною посмішкою, якою обдарував мене, що я ніяк не могла не перечити йому (не дивлячись на те, що мені глибоко байдуже на ці принципи права). 

Після цієї насиченої лекції я зі своїми друзяками вирішили посидіти на лавочках в університетському дворику - погодна прекрасна, а чом би і ні?

- Ти мене так здивувала, Анько! Ще ні раз не бачив, щоб ти доповнювала щось, а тим паче так палко доводила свою позицію. Це взагалі було схоже на справжню суперечку! Ти пропалювала його поглядом! Закладаюся, всі це помітили! - весело заявляє Саша.

- Що ти так усміхаєшся? Не бачу нічого смішного. - роздратовано кажу. Саша хоче щось відповісти, але його випереджає Ліза:

- Ніби ти не розумієш. - хмикає.

- Що не розумію? - дивлюсь на друзяк, як дурепа, адже реально не можу допетрати, до чого ці двої ведуть.

- Та між вами такі іскри літали! - викрикують вони одночасно.

- Ви що тю-тю? Які, до біса, іскри?! Я ж його ненавдж... ну, ненавиджу це голосно сказано. Він мене... цей... як воно... сильно дратує! От, сильно дратує він мене!  - випалюю злісно. 

- Не сміши мене! Ніби ти не знаєш про таку річ, як "від ненависті до кохання один крок".

- Це від кохання до ненависті один крок, а те, що ти кажеш називається "нездорові стосунки". - відповідаю.- І на мене ці твої штучки-дрючки не діють. Як взагалі можна полюбити того, кого ти щиро ненавидиш? - задаю риторичне питання.

- Досить, ще посваритесь мені тут на рівному місці. - втручається Саша. - Ходімо всередину, сонце так пече, що не встигнемо кліпнути як згоримо.

Нарешті пари закінчилися! Юху! На сьогодні - все. Виходимо всією групою на подвір'я, щоб обговорити плани на вихідіні. Так, Іван знову став ініціатором туси. Не забагато буде? Але кафе було лише так - бавка, а тепер вже буде справжнє святкування початку навчального року. Не скажу, що шаленію від радості, але й не сумую. Мені навіть цікаво стало, що це буде.