15 розділ

Лія 

   Світ інколи перевертається з ніг на голову. Мій коханий ледь не вбив мене, його кращий друг зґвалтував мене. Ну, після цього всього мене видали заміж за незнайомого мені хлопця. Ми так і не поїхали на медовий місяць. Тео побив Тимофія. А точно і у мене став викидень. Я думала, що життя, коли ти повнолітня, зовсім не таке. Я просто не розумію, чому цей світ такий жорстокий. Багато людей дізнаються про те, що їм залишилося дуже мало жити. Інші потрапляють в аварії. Ще хтось не витримує і закінчує життя самогубством. Я втомилася бути сильною. Мені набридло нити, як мені боляче. Я просто хочу покінчити з цим усім. Я хочу поїхати кудись далеко, щоб ніхто не знав, де я. Я хочу заховатися від людей і цього світу. Я хочу просто жити.

 - Ні, стоп. - Тео ніяк не міг прийти до тями. - Всенсі викедень, це не можливо. - З кожним словом його зелені очі збільшувалися все більше та більше. - Ліє?

 - Тео, завези мене додому.

 - Гаразд. Допобачення, гарного робочого дня. - Він почав уже прощатися з лікаркою.

 - Чекайте, ми маємо покласти пацієнтку...

 - Мені всеодно, що ви маєте. Мені потрібно із дружиною додому. Ми викличемо лікаря додому. - Сказав він на прощання жіночці, після чого гримнув дверима.

   Я, машина, тиша та Тео. Він не говорив до мене, ми просто їхали у тиші додому. Інколи він переводив погляд на мене. Що я бачила у його очах?- Страх та жаль. Поки він нічого не запитував, але я впевнена, що як тільки ми приїдемо до будинку, у мене буде довгий та дуже складний допит. Я це розумію, тому морально як тільки могла готувала себе до цього. Я розуміла, що це вкрай не легко, але в мене немає вибору. Просто змушена.

  Ми зайшли до будинку. Страх та сльози все більше обгортали мене. Ми сіли на той диван на якому ми з Андрієм дивилися фільм. Тео обхопив своє обличчя руками. Просто не розумів, що відбувається. Ну а я також довго не чекала тому вирішила, що все сама розповім, бо потім він всеодно змусить мене це зробити.

 - Все почалося з того, що я різала горло своєму колишньому, пам'ятаєш? - Хлопець дивлячись мені прямо в очі, кивнув. - Цю історію ти добре знаєш. З місяць до нашого весілля мене зґвалтували... - Тео блукав поглядом по моєму вже мокрому від сліз обличчю. - Так це зробив кращий друг мого колишнього. Коли я йшла із прогулянки парком, він мене зустрів, потягнув зісієї сили за волосся і закрив рот однією рукою. А далі стандартна процедура. Тобто думаю ти чув як якась нахабна скотина просто бере та ґвалтує невинну дівчину. Ну бо ж у нього інстинкти, і плюс ми дівчата їх жах як провокуємо. - Налякані очі продовжували дивитися на мене. - Тому я не хотіла ніяких одружень, життя у спільному будинку, і нічого такого.

 - Але чому ти нічого не розповіла мені? Чому ти стільки часу мовчала? Я б спробував тебе зрозуміти, відвів тебе до психолога. Ми б якось це віришили. Так само покарали того негідника. Ліє, я просто не розумію, як ти це виносиш у собі.

 - Тео, про що ти говориш! Яке покарання? - Я почала підвищувати голос. - Про що я мала тобі розповісти? Хто ти мені такий! Ти сприймаєш цей шлюб надто серйозно. Зрозумій, що нас насильно одружили, то це ще не значить, що ми справжнє подружжя. - Як же все накіпіло. Мені просто хотілося розповісти, що було у мене в думках. -Ти розумієш, ти просто шизанутий, ти думаєш, що я тебе кохаю? - Тео уважно схав мене інколи на його обличчі з'являла та сама противна посмішка. - Я просто хочу жити нормально. - Це я вже просто прошептала, а моєю щокою покотилася та сама сльоза.

   Тео продовжував дивитися на мене. А я почала вставати, щоб піднятися на другий поверх, але знову не встигла.

 - Чекай. - Сказав Тео.

   Після чого підійшов та взяв мене мов наречену. Тоді ми почали підійматися сходами, ну як ми він. Він був надто зосереджений на шляху. Мені чесно кажучи стало навіть якось трохи моторошно. І жах, як не зручно. Далі він відкрив двері, притому все ще тримаючи мене. Тоді обережно поклав на ліжко. Глянув на мене та попрямував до виходу.

 - Тео... - Хлопець обернувся. - Дякую.

 - В нас через два тижні медовий місяць. Просто повідомив. А і ще від сьогодні з тобою працюватиме психолог. Ти пережила надто багато всього. А ще ти жах яка не врівноважена.

   Я закотила очі. Ну всенсі це я не врівноважена. Тобто він врівноважений, а я виходить ні? Ой в мене болить голова, та в мене болить усе тіло.

   Цікаво чому я бачила саме дідуся тоді, коли втратила свідомість. Тай взагалі що зі мною відбувалося. І де Тимофій? Чому у мене завжди все так складається? Я почала сміятися сама до себе. На мій телефон прийшло якесь повідомлення.

Соня: Ліє, привіт :)

Я: Привіт, як ти?

Соня: Та я чіназес, ото із братом хотіли до тебе в гості прийти. Мала реально давно не бачилися.

   Ще їх на мою голову не вистачало. Куди ж їм до мене в гості. Гаразд якби я жила ще у батьківському домі, все було б набагато легше. А так у даний час, які можуть бути гості.

Соня: Лієчко, ми вже з Святославом купили вино. Скидай свою адресу.

   Якби не Свят, ніколи б не спілкувалася із цією надокучливою дівчиною.

Я: Я сьогодні надто зайнята, вибачте :(

Соня: Зануда.

   Ненавиджу, просто ненавиджу. Чому вона не розуміє, що у багатьох людей є справи чи проблеми. Навіщо я взагалі колись з нею знайомилася. А мені Свят казав, що вона накучлива. Але ж я не послухала. Вона тоді здавалася милою та скромною, а потім...

   Я така виснажена, просто не можливо. Мені треба поспати, і це без обговорень. Головне, щоб знову не снилися якісь жахи. На мої очі знову налягли сльози. Я втратила дитину. В мене могла б бути дитина... Що я проживаю. Колись для мене найбільшою проблемою було те, що мені не хотіли купувати телефон, а зараз... Мені не вистачає турботи та тепла. Чому саме зі мною? Чому, бляха, я? Я НЕ ХОЧУ, Я НЕ МОЖУ ДАЛІ.

   Сон знову огорнув мене. Що мені снилося. Сьогодні нарешті нічого. Просто не пам'ятаю, і це для мене за велику радість. Знову зустрілася зі своїм опухшим обличчям у дзеркалі. Справді, я його колись пересуну разом із шафою. Сьогодні я не хочу приймати душ. Але прийнаймні вмитися це просто примусово. Бо я вся у своїй слині. Ненавиджу це відчуття. Я почала вставати зі свого ліжка, біль відразу огорнув все моє тіло. Але коли я трохи потерпіла і постояла, мені починало ставати легше. Тому я все далі та далі почала ставати з ноги на ногу. Я зайшла у ванну кімнату та почала вмиватися. Якщо чесно, мені стало трохи легше. Особливо, коли тепленька водичка обгорнула моє обличчя. Я глянула на себе у дзеркало. Що зі мною?