13 розділ

Лія 

   Я не просто шокована. Я нічого не розумію, вчинок Тео мене надто розчарував. Коли ми разом проводили час на балконі, все було зовсім по-іншому. Я зовсім не розумію, хто він. Здається, що він добрий та чудовий, а сам підлий та надто противний. Чи можливо у нього роздвоєння особистості? Звісно, я ще пам'ятаю, що вони не дуже спілкуються між собою. Бо батько їх поділив і Тео почав ненавидіти Тимофія. Але скільки має бути тієї ненависті, щоб побити до такого стану свого брата? Чи це можливо сам Тимофій спровокував? Та ні, не може бути, бо він не такий, як його брат. Це можна зрозуміти по ставленню до мене, Тео частіше всього грубіший до мене, та й стосунки нас із ним не склалися через цей дурнуватий шлюб. Можливо, якби не він, то ми справді подружилися, а можливо навіть і покохали одне одного. Але відповіді ми, на жаль, не знаємо через наших батьків, та їхній не зрозумілий вчинок.

   Я знову повернулася до стін цієї противної лікарні. Та до людей, що вічно плачуть. Насправді я сьогодні також дуже засмучена та схвильована, але не настільки, щоб плакати. Я більше розлючена на Тео. Бо він безсердечний хробак, який безжалісно побив свого брата. Цікаво, що він думав, коли бив його? Лікарня з кожною хвилиною все більше наповнювалася шумливими людьми і їхніми стражданнями. Шкода, що мене поки що не впускають до Тимофія. Лікарі кажуть зачекати. Час ішов страшенно довго та гучно, а потім затефонував Тео. Ось я його і запитаю, що і як.

 - Привіт, Ліє, а де ти? Ви разом із Тимофієм десь гуляєте? - Запитав не соромлячись хлопець, ніби справді нічого не знав. - Бо я тільки що приїхав, а вас не має, вдома порожню. - Почав брехати Тео, і в цей момент його слова були як отрута для мене, яка помаленьку мене вбивала.

 - Що?! Ти справді знущаєшся? - Почала вибурювати всі свої емоції. - Тимофій у лікарні зараз, а я поряд з ним. І все через тебе, твої психи та неврівноваженість. Тобто ти замість того, щоб приїхати до брата, прикладаєшся, що це все не ти! Чи можливо соромно у очі брату дивитися, якого ти вночі безжально побив! - Наче виплюнула всі слова йому в обличчя.

 - Мала, ти що знущаєшся? Я цілу ніч був із тобою! - Почав безсилля виправдовуватися. - А ще з самого ранку я поїхав по справах. Чи ти не бачила записки? Ти можеш хоч адресу лікарні назвати, чи далі не розібравшись у ситуації, будиш мене винити! - Уже пішов у напад. Всі знають, що найкращий захист це напад.

   Я сиділа в повному шоці... Я не уявляю, як це чути від людини, з якою здається, тільки що почалися якісь налагоджуватися стосунки. Ще вчора він був нормальний, а вже сьогодні бреше прямо в очі. Я справді в повному шоці і відчаї. Це було так фальшиво і противно, що навіть і хвилини більше я не могла його слухати. Тому довго не роздумуючи, я вибила слухавку. Хай він спочатку подумає над скоєним. А я поки мушу піти до Тимофія і роказати йому вчинок Тео. І хай лікарі не дозволяють, а я мушу. Бо просто сидіти склавши руки просто вже не можливо. Та ще після того дурнуватого дзвінка Тео, мене всю перекосило.

   Лікарі всетаки мене вирішили впустити. Чесно кажучи, я не розумію, чому мені було не можна до Тимофія, бо у нього не був важкий стан, що б уже не пускати відвідувачів. Я зайшла у палату і знову страшна крапельниця та білі стіни. Ніколи не розуміла, чому саме білі стіни? Чому не рожеві, сині, або світло-селені? Якось це виглядало хочаби ніжно, а то ті білі стіни прямо і кличуть на той бік тунелю. Ненавиджу лікарні, моторошно гучні вони для мене. Тимофій лежав такий замучений. Воно звісно і не дивно, бо йому важко як морально, так і фізично. Це тільки уявити, як це, коли тебе рідний брат, з яким ти жив та навіть зараз живеш у одному будинку, ось так взяв і побив. Уявіть, що саме зараз переживає цей хлопець. Мені його так жаль, а з Тео я ще добре поговорю...

 - Тимофіє, тобі вже краще? - Ніжно та тихенько запитала я. - Знаєш, я так переживала за тебе справді. Щей ці лікарі мене до тебе навіть не пускали.

 - Як це не пускали? Чому? - Почав злегка усміхатися хлопець, що мене дуже тішило. - Ліє, ти їдь додому трошки відпочинь. Тобі це піде на користь, а за мене не переймайся, як бачиш, я живучий.

 - Що ти таке взагалі говориш? Звісно, я залишуся і буду поряд, бо ти цього справді потребуєш. Я тільки не розумію, що між вами стало такого, що Тео тебе ось так взяв і побив. Це мене цілий день у голові не вкладається. - Вже почала добре торочити. - Ви ж навіть більш менш добре спілкувалися вдома, а тут яка кішка між вами пробігла, як так сталося, Тимофіє?

 - Ліє, будь ласка, не переймайся. Не забивай голову дурницями. Це все наше, тобі не обов'язково знати, яка ж кішечка чи котенятко пробігло між нами. Але зрозумій, що тобі треба не гайно відпочити, бо ти справді дуже вимучена. Тому пообіцяй, що коли ти вийдеш із моєї палати, ти відразу поїдеш додому, гаразд?

   Я вирішила послухати хлопця, бо він так щиро говорив. Тому підійшла до нього та поцілувала його у щічку, а потім червоною, як буряк, вийшла із палати. Я не знаю, навіщо я це зробила, але в цей момент я відчула, що це справді потрібно. Воно якось так систематично вийшло, але після того я дуже швидко вибігала, не тільки з палати, а й самої лікарні. І я відчула ті самі відомі метелики, і якщо чесно, вони схожі на ті, що були із Тео. Але мені здається, що Тимофій мені більше подобається, та й по відношенню він до мене ставиться. Тому вибір зроблено, я голосую за Ісаєнка Тимофія Вікторовича. І знаєте, щиро надіюся, що він справді буде вірним, а не як попередні.

   Я швидко викликала таксі та із нерозумілими емоціями поїхала додому. То я весела і сама до себе усміхаються (в ці моменти мені здавалося, що таксист зверне і завезе мене в божевільні), то я злюся, а ще я думала, якою я буду серйозною та грубою до Тео, щоб він засвоїв урок. Водій ввімкнув досить голосно веселу та ще народну українську музику, а я в той момент мала злитися, але вже під такі пісні було гріх, добре що хочаби додому досить близько.