9 розділ

Лія

     Уже давно в мене так тремтіли руки. Що я вже тільки зробила для цього шлюбу. Але ще досі не знаю навіщо я взагалі це роблю... Я як лялька своїх батьків, Тео та його коханої. За цей час втратила свого друга. І пережила багато чого. Я також людина, і маю якісь почуття, але я маю бути покірною, Це моя мета життя. Я все життя мріяла поклонятися своїм батькам і своєму фіктивному чоловіку. Але я навіть цього зробити неможу. Якщо так то навіщо я взагалі живу на цьому світі. Навіщо моя мама народила мене. Щоб потім керувати як хочеться? Чи віддати не знайомому чоловіку, щоб уже він робив що хоче зі мною. Але поки в цій війні я безсила...                                                                                         

   О ні, це не весілля це ціле горе... Тео всетаки поцілував мене, а мене в той момент сильно знудило. Добре що я стрималася на публіці і на тих противних журналістів які так дивсяться щоб я їм щось розказала, звісно їхня робота та гроші, але деякі уже надто перегинають палку справді.

 - Ти можеш усміхнутися? А то всі подумають що тебе силою видають заміж за монстра.- Загарчав до мене дуже грубо чоловік. 

 - А це що не правда- Трохи повищила голос та противно усміхнулася.

 - Навіщо мене одружують із малою дитиною яка вміє тільки кривитися.- сказав Тео і попрямував у невдомому мені напрямку.

   Ах! То ще я винна "Що його видають заміж за противну дитину"! Я уже давно виросла, і також маю свою думку і звісно була б моя воля я б плюнула йому прямо зараз в очі. Але тоді мене спалять як відьму на вогні прямо в цій весільній та ще й тугій сукні. А мені ще скільки жити із цим придурком в одному домі. Я порямувала до столу щоб поїсти та тим самим заспокоїтися. Я почала їсти і все як чудово, поки до мене підійшла ведуча і не сказала що я зараз буду танцювати наш танець з Тео. Отак я і вдавилася на своєму весіллі. А знаєте чого? Бо танця ніякого нема. Ох весело зараз буде танцювати з цим придурком і закохано дивитися у його противні очі.

   Чесно нічого гіршого нема коли величезний хлопець наступає своїми гігантськими ногами, тобі на твої босоніжки. Ах... А потім дивиться у обличчя та посміхається. А я вже при всіх готова його забити. Прямо у цю секунду...

 -Тео май совість не наступай на ноги- прошипіла я як гадюка йому в обличчя притому мило посміхаючись

 -Ну чому? Мені подобається, не бачу у цьому нічого такого кохана.- Усміхнувся на всі тридцять два зуба Тео

   Ну ні він приведе мене до вбивства справді, або я вб'ю його, або сама себе. Це ж просто не реально, чому він такий противний? Ах він ще три рази наступив мені на ногу. Все я не витримую справді, я не можу терпіти цього бовдура. У нього явно якісь проблеми з головою. Я його здам у психічну лікарню, все вирішено вже завтра хай його мотають у білий халат.

   І ви думаєте танець просто так закінчився він знову поцілував мене. Безсовісний... Обняв і на камеру мило усміхнувся ці події я буду памятати усе життя справді. Жах... Ну тут і лікарня не допоможе. Може відправити його в монашки,  і кустюмчик підійде. Так він там прекрасно підходитиме. Супер це в нього геніальна дружина. Завтра відвезу його туди.

   Усе, нарешті це "свято" закінчилося. І тепер я зніму цю сукню вона цілий день мене душила... Тепер ми вдома і наші маски впали, до Тео знову приїхала його кохана, напевне, щоб відсвяткувати наше з ним весілля. А я була одна із своєю кицькою, токи хтось не постукав до мене в двері.

 -Пані наречена чи ви приймете гостя?- Із щирою посмішкою сказав увійшовши Тимофій. - Ой та не треба я вже сам зайшов.- після цих слів ми гучно почали сміятися.

 - Вибачте, що вас турбує, що ви звертаєтеся до мене?- Почала підігрувати я хлопцю.

 - Ваша кицька, яку ви ще не назвали, - дуже смішно при тому пафосно сказав Тимофій.

   А й справді, я так і не назвала свою кицю... Якось кицька та й кицька. Але зараз я надто втомлена, щоб говорити про щось. Бо тільки що прийняла душ і зняла той дурнуватий макіяж. А моя киця вже спокійно спала, тому, якщо чесно, у мене й близько не було ніякого бажання говорити, я хотіла побути одна із собою або просто мирно поспати.

 - Вибачте, але давайте завтра, я така вимучена, - чесно сказала я. - Я вже просто хочу лягти на ліжко та спати, бо це весілля... Ну ти сам розумієш.

- Окей, тоді до завтра, на добраніч, - тихо закрив двері Тимофій.

   І у мене як тягар з душі зняло. Ну він не поганий і навіть чимось подобається мені, але сьогодні я не готова щось робити. Тому просто вляглася на своє тепле ліжечко та обійняла величезного плюшевого зайчика. І ні, я не дитина, мені просто подобається. І взагалі, якщо я у старості буду спати із іграшкою, це не означає, що я дитина. Мені просто подобається, і це нормально. Я сама навіть не зрозуміла, коли встигла заснути, але якесь приємне відчуття накрило мене.

   Я відкрила перелякано очі, коли моя киця голосно замявкала. Я відразу дуже сильно злякалася. І мене охопив дуже сильний страх, так я почула, що хтось все-таки є у моїй кімнаті. І цей хтось дуже голосно дихає... Я відразу почала плакати, поки цей "хтось" не заматюкався.... І я зрозуміла, що це п'яний Тео. Ох...

 - Ти спиш? - вже ледь говорив він. - А ти знаєш, що в тебе в кімнаті спить якийсь кіт, і я на нього наступив. Мені його викинути? - серйозно сказав хлопець.

 - Ти що, вже геть здурів? Поклади мою кицьку на місце, - кричала я на весь будинок.

 - Квіточка, тихенько, ти не одна, є люди, які сплять, і не протягне твій кіт, - почав бісити мене Тео.

 - Це не кіт, а кицька, - уже тихіше почала я. - І якби ти не спішив завжди на роботу, то знав би, звідки вона, зрозумів?

   Тео почав сміятися на всю кімнату, а я не розуміла, що мені робити: дзвонити до лікарні чи до священника. Бо цей не нормальний все більше і більше мене лякає. Деколи у мене відчуття, що у нього щось всиляється. Бо це ніяк не можна пояснити, справді. Ця людина взагалі неадекватна. А потім він так сміявся, що впав. І як думаєте, які наступні  дії? Правильно, він почав сміятися ще голосніше, при тому валяючись на підлозі.