8 розділ

Лія

   Насправді я зараз почуваюся набагато краще. Декілька днів тому мене нарешті виписали... І завтра у мене вже весілля. Я пов'яжу своє життя з Тео. На всіх модних заходах ми будемо грати закохану пару. Казатимемо, як ми кохаємо одне одного... А вдома будемо підіймати ножі одне на одного. Можливо, у нашому житті будуть і справді чудові та щасливі моменти, але це ще можливо. А якщо я справді покохаю його? Цікаво, що у ті моменти буду робити я? Я вже живу у будинку спільному з Тео. Бачу його кожного ранку... Але ми живемо не самі, ось що викликає проблеми. Ой, як багато проблем у нашому житті...

   Це мій останній день неодруженою. Можливо, мені втекти? Ні, краще не треба, бо мене всеодно знайдуть, а потім буде гірше. Знаєте, що найприємніше у моєму житті? Це подарунок від Андрія. Я знайшла милий кулончик із лапкою котика. Тому повністю впевнилася, що хочу собі саме таку кицьку із зеленими або блакитними оченятами. Андрій, не догадуючи того, вибрав мені маленьку подругу. Хоч яким поганим не був його вчинок, але він зробив багато чого. Тому я відразу з легкістю пробачила своєму другові. І саме через нього у мене було завдання, яке мала виконати, а саме сьогодні купити маленьке кошенятко. Сама цього зробити не можу, тому вирішила попросити допомоги у Тео.

 - Тео, ти сьогодні дуже зайнятий? - Запитала я дуже м'яко. - Мені дуже потрібна твоя допомога, справді. - Я старалася бути щирою, а не противною, як завжди.

 - Лія, справді вибач, сьогодні дуже багато роботи. - Ох, я зрозуміла, що від мого чоловіка нічого не вийде, він якийсь безкорисний. - Саме сьогодні надто багато роботи, сама розумієш, у нас завтра весілля. - Почав Тео. - Якщо логічно подумати, яка робота у хлопця, якщо у нас ЗАВТРА ВЕСІЛЛЯ. - Потім ми мусимо з тобою їхати на відпочинок, щоб зняти картинку в соцмережі, які ми щасливі. Саме тому я сьогодні мушу вирішити абсолютно все, розумієш? - Запитав Тео.

 - Ага, так звісно. - Вже не старалася, а закотила очі. - А ти не знаєш, Тимофій, сьогодні вільний? - Запитала я.

 - Зайди до його кімнати та запитай, окей? - Фиркнувши, сказав хлопець.

 - Окей. - Противно перекривила я його.

   Я швидко бігла сходами голосно сміячись, поки не впала. Тоді сильно забила коліно, з нього навіть виступила кров. Це було ліве коліно, воно було нещасливим у моєму житті, бо у дитинстві саме забивала його, а праве завжди було ціле. Навіть зараз, якщо чесно, не розумію, як це? Що ж це за таємна магія?

 - Лія, ти сильно забилася. - Почав підіймати мене Тимофій. - Все гаразд, чекай. - В той момент він підняв мене як наречену і поніс у мою кімнату.

   Він поклав мене на моє персикове ліжко та пішов чукати аптечку. А мій "коханий" у цей момент гепнув дверима свого модного і, звісно, дорогого авто. Від того моє колінце почало боліти ще більше... Ах, противний... Якось не встигла я оглянутися, як Тимофій зайшов до мене в кімнату та лагідно глянув на мене, а тоді усміхнувся.

 - Ну, що, будем обробляти рани, принцесо? - Мило сказав хлопець. - Так, зараз я намочу цю вату у перекісь, а потім приложу до твого коліна, домовилися? - Сказав усміхнувшись мій рятівник. - Але є одна умова. - Почав закікавлювати мене. - Якщо тобі буде боліти, ти обов'язково скажеш, домовилися?

 - Я не маю вибору, мій лікарю. - Вже почала посміхатися я на всі тридцять два зуби, а тоді відчула, як дуже червонію.

Ох як не зручно... Він повільно та лагідно почав прикладати вату до моєї ранки. І без мого " болить" почав дмухати моє коліно. Він зрозумів без слів що мені боляче. Ще не один хлопець не проявляв до мене уваги саме так. Це важливо та дуже приємно для мене.

 - Тимофіє, ти сьогодні зайнятий? - Запитала я трохи примружуючи очі, бо спраді дуже пекло.

 - Уже ні. - А що ми кудись їдемо? - Запитально глянув на мене.

 - Ми можемо поїхати в притулок, я хочу собі кицьку.

 - Гаразд, коли будеш готова, виходь на вулицю, я буду чекати тебе там, домовилися?

   Навіть не дочекавшись моєї відповіді, хлопець забрав вату та перекісь, а потім покинув мою кімнату. Він не дав мені "13 хвилин", а просто сказав збиратися. Хоча у мене було вдосталь часу, але я все ж захотіла пошвидше зібратися. Тому чорні джинси, рожева кофтинка та чорна жилетка були моїм луком на сьогодні. Своє довге волосся я вирішила залишити розпущеним. Ну і звісно, підфарбувала швиденько вії та губки. Саме тоді я справді була готовою. Потім я взяла сумочку та попрямувала на вулицю до Тимофія, який вже чекав на мене.

 - Ну що,по  маленька кицьку? - Запитав Тимофій із усмішкою на обличчі.

 - По кицьку! - Весело промовила я.

   Насправді ми їхали досить довго, тому могли трохи поговорити між собою. Мені подобалося, що у нього не було такої пихи, як у його брата. Він був як тітка Соломія: веселий та добрий. Пізніше він гучно увімкнув музику, і ми разом почали гучно підспівувати. Я навіть не встигла зрозуміти, коли ми приїхали.

   Я зайшла у це трохи лякливе приміщення, де було досить багато котів із різними травмами. Деякі без оченяток, у інших можливо не було вушка. І всі голосно м'явкотіли. Я бачила у їхніх очах їхнє сумне минуле. Але я побачила одну кішечку. Вона була повністю схожа на мене. Мала темно-сіре забарвлення, зелені очі, і мені сподобався їхній вираз. Також у неї була поранена ліва лапка, як і у мене нога. В той момент ми переглянулися з Тимофієм, і обидва зрозуміли, що вона буде моєю.

   Вдома я насипала у мисочку корму моїй улюбленій, який ми купили по дорозі. Тому я щиро була вдячна Тимофію за те, що він для мене сьогодні зробив. Але я тільки подякувала йому за все та пішла сходами у свою кімнату. Як не крути, завтра я одружуюсь. Моя кішечка лягла у своє ліжечко та солодно заснула. А я не могла... Тому замоталася у ковдру та вийшла на балкон. Хоча було трохи холодно, але якось спокійніше. Я довго дивилася на небо, воно сьогодні зоряне. Любов до зірок мені привив дідусь із мамою, ми разом любили дивитися на них. Але мама дуже швидко здавалася та йшла спати, а ми могли до ранку спостерігати за цим видовищем. Знаєте, сьогодні я дивлюся на зірки не сама, а із дідусем, бо щиро вірю, що він на небі... У раю і разом із Богом спостерігає за мною. А можливо навіть стоїть біля мене. Саме в цей момент мені стало тепло, наче зараз літо... І я просто почала плакати...