5 розділ

Лія

Тиждень потому.

Як я себе відчуваю? А ніяк. Я уже тиждень живу у одному будинку з монстром. Я розумію, сама винна, але я також людина, яка має почуття. Навіщо Тео взяв на себе провину? Я відповім не знаю, бо він не розмовляє зі мною. Навіть коли я щось запитую у нього. Він залишається кам'яним. А його дівчина залишається у нас все частіше і частіше.

Ранком я вирішила прийняти холодний душ, так як мені наснився кошмар. Хоча я у ньому і так живу. Я швидко прийшла у себе, вирішила ще також помити своє вже брудне волосся. Коли я зібралася, сьогодні навіть нафарбувалася, то все-таки наважилася підійти та попросити у Тео вибачення і звісно запитати, навіщо він взяв усю вину на себе. Та й ще яка нагода, тієї довгоногої чортихи не було у нас вдома, НАРЕШТІ. Я розумію, що наші стосунки з Тео тримаються тільки на папірці, але ця дівчина і без того мене дуже бісить. Ще з того моменту: "Теодорчику наш дім прекрасний". Вже у той момент я була ладна її придушити.

Я підійшла до кімнати хлопця, серце шалено калатало, було  жах, як страшно, я не знала, чи зможу я це зробити.

- Тео ти вільний? - і мовчання, мені ніхто не відповів. Але я сильна і вирішила спробувати ще раз. - Агов, Теодоре?! - і мені знову ніхто не відповів. Тому я довго не думаючи просто відкрила двері. У той момент я помітила, як він дуже швидко одягає футболку. А на його спині було багато великих синців.

- Ем, вибач, будь ласка, я не мала заходити і бачити це... - почала виправдовуватися я.

- Але ти вже встигла побачити усе! - дуже розлючено сказала горила. - Ти подорослішаєш? Якщо ніхто не відповідає, значить, потрібно не засовувати свого носа до мене у кімнату, бо це мій особистий простір, зрозуміла?!

- Так, але я хотіла... - починала просити вибачення я. Але як завжди, не встигла.

- Я зайнятий,можливо, поговоримо ввечері - Сухо і злісно сказав Тео, і відразу вийшов із кімнати, а потім попрямував на вулицю.

Що ж, він противний. Що я такого зробила? Сам винний, що лазить по будинку без футболки. Знає, що живе не один, а зі мною, такою поганою і ігоїстичною дитиною!!!

Мені не давали спокою його синці. Було добре помітно, що вони не так і давно зроблені. В голову почали лізти погані думки, але відразу їх відкинула. Можливо, якби він займався боксом або був гонщиком, то мозок у це ще міг повірити. Але він був... Стоп, а де він працює, куди він їздить кожного ранку на своїй модній машині? Мені здається, я найкраща жінка в цьому світі. Жах... Я не знаю, де працює людина, з якою я живу.

Поки горили не було вдома, я вирішила прибратися. Розібралася зі своєю кімнатою та гарно поприбирала кухню. Я сама від себе такого не очікувала. Тут мені у голову спала геніальна ідея, я приготую вечерю своєму "коханому". Але я тільки яйця вмію смажити, і то із скарлупою...

"Окей, Google, ти мені допоможеш приготувати піццу. Хоча навіщо ти мені потрібен, якщо є доставка. Я замовлю піццу, посиплю її петрушкою, ем і положу у духовку. Я геніальна." Через годину все було готовим, а Тео ще не було.

І тут нарешті він прийшов, я така була щаслива. Але не довго, він приліз додому п'яний. Таким я його ще не бачила. Його біла футболка була вимазана у якісь коричневі плями, волосся розкуйовджене, а у руці пляшка із алкоголем.

-"Маленька квіточко, яка ти мила стерва," - ледь із себе вичавив той придурок.

-Іди лягай спати, мені немає про що з тобою говорити, - зі страхом промовила я.

-Але ти ранком була такою наполегливою, що увірвалася до моєї кімнати, та розглядала мої синці, і як вони були цікавими? - сказав уміхачись Теодор. А знаєш хто їх зробив? Ваш улюблений Віктор Сергійович. Ти здивована?

-Ні, він не міг, Тео, він не такий. Звісно, всі ми не святі, але така людина, як він, не міг таке зробити із своїм сином, - надто здивовано сказала я.

-Яка ти кумедна, - він сміявся так голосно, що люди із сусіднього будинку могли його почути. Він побив мене через ті прикраси, знаєш?

-О ні, ні, ні, ні. Так це моя вина, навіщо ти її взяв на себе?! - з не розумінням сказала я.

-Ох, в мене немає сил навіщо? Та як ходи спати, а то ще присняться кошмари. А знаєш я не боюся нічого, крім батька та його улюбленого сина.

-Ти боїшся самого себе? - справді з недорозумінням сказала я, бо справді не розуміла, що він мав на увазі.

-Ти не знаєш, у мене є брат Тимофій, батько його на руках насить, бо він такий розумний та хороший, не такий я, придурок.

В цей момент я справді не знала, що мені йому сказати. Він потерпає насильство зі сторони свого батька.

-Він доречі приїде до нас на весілля, познайомитеся. Можливо сподобається тобі такий вишуканий інтелегент. Будете зустрічатися.

-Тео, ти вже говориш дурниці, ходімо спати, благаю, - поросила я, і мої старання не були марними.

Вмовити я вмовила, але потрібно було цього амбала підняти на другий поверх по сходах. Мені, маленькій дівчинці, такого ведмедя. Я старалася всіма силами, тому закинула його руку мені за шию та почала тягнути за собою. Якщо ще порівні з землею ми йшли, то коли дійшло діло до сходів... Це був справжній жах. Але я його висунула і засунула у його кімнату. Поставила навпроти ліжка та зусім тільки штовхнула його, і він впав. Звісно, ще щось бурмотів, але я не чула, бо знімала йому кросівки. І помітила, що його стопа більша за мої двох.

-Ліє...,-хрипло промовив Тео.

-Що, таке?-здивовано запитала я.

-Мені здається, я закохуюся...