3 розділ

Лія

Деколи я не розумію себе та своїх вчинків. От справді, як я могла погодитися та підписати ті папери? Чи шкодую я? Так, і навіть дуже. Чи був у мене інший вихід? Можливо, ви не повірите, але так, яка ж я дурна. Я б могла втекти, просто виїхати в іншу країну, мене ніхто не знайшов би, але я - Лія Гордієнко, і часто роблю дурниці. Зараз мої руки шалено трусяться. У них гарна дорога ручка, яка прирече мені жахливу долю.

-Ліє, ти підпишеш ці папери?- уже причав Теодор. - Ми домовлялися, ти вже доросла і маєш думати про свої вчинки, ти мене зрозуміла?

Я взяла ручку і швидко поставила на білому папері кривий підпис. Не знаючи, що погоджуюся жити в одному будинку з Тео та його дівчиною. Ви запитаєте, чи зустрічалася я з кимось? Я вам відповім: -Ні, ніяким.

Отож, місяць до весілля. Я та мама Тео поїхали вибирати мені весільну сукню. Я хотіла дуже просту, таку, щоб гості не могли зрозуміти, що я паречена того придурка. Але мама Тео так не думала.

Цілою дорогою ця жінка говорила про її прекрасне весілля з Віктором, про те, яка шикарна пишна сукня у неї була. Така, що вся преса гула про неї цілий місяць. Ну якщо подумати, коли я прийду, не помітний преса також буде гудіти місяцями: "І це невістка Ісаєнків?", "Та ні не може бути, така меленька та не помітна, ще й красою не дуже славиться, як він її покохав?", "Давайте погодимося, колишня Ісаєнка менш приваблива була, та і стилю у неї якийсь був".

-Ліє, квіточка наша, ти мене чуєш?

- Ой, так, звісно, просто задулася про те, яка гарна у мене буде сукня.

- Боже, якби мені в тій сукні не задинутися на тому весіллі.

-Ми приїхали, заходимо.

Коли я зайшла в модний заклад, то зрозуміла, що на ринку я б купила щось краще, ніж тут. Але хто я поки така? Правильно, ніхто.

Після того, як я приміряла третю сукню, то зрозуміла, що кращої вже не буде. Мама Тео не заперечила. Нарешті я приїхала додому, я відпочину, ура. Я нарешті нормально посплю. Тільки моя голівонька лягла на подушку, я почула, як мій новий телефон задзвонив на весь будинок. У той момент я думала, що прийдеться купити нового, бо цей полетить у смітник.

-Алло, квіточка, збирайся, я вже біля дверей.

- Що?! Я не готова, і ти не попередив.

- А я мав? В тебе є рівно 13 хвилин.

- Ти реально не нормальний, скажи 10 чи 15, а не 13.

- Тебе зараз це хвилює.

Я швидко вибігла з будинку, і побачила те, що очікувала. Моя горила, яка чекає біля автівки, як мило, чи не так?

Моя відповідь коротка дівчата: "Ні".

- Сідай, ми їдемо дивитися наш майбутній будинок- сказав Тео з легендарною усмішкою.

Тільки я підійшла та хотіла сісти на переднє сидіння, як побачила її.

- Тео, це хто?- аж надто здивована.

- Ти справді незнаєш хто це?- з насмішкою сказав хлопець - Ах, квіточко, це Ада- відома модель, ну і звісно, моя дівчина.

В той момент я його ледь не розірвала, звісно, мені всеодно, хто вона. Але неприємний комок у горлі всетаки з'явився. Тому я сіла покірно на заднє сидіння з бажанням подякувати, що хоч не у багажнику, але всетаки стрималася.

- Ми прибули, дівчата, до нашого дому!

Стоп, стоп, стоп...

Нашого дому, ця довгонога видра буде жити з нами, він терецьких серіалів передивився, чи знову магнітні бурі.

- Ох, він ідеальний, милий- сказала Ада і поцілувала свого коханого.

Я закотила очі так далеко, що вони могли викотитися іншою стороною. І ні, я не ревную, але це не приємно, звісно, ми не пара і не будемо про це говорити, наш договір, але ж совість мати треба.

- Теодорчику, покажи мені нашу кімнату.

- Чекай, ходімо. А ти, Ліє, оглянь поки свою.

Ага, знову дякую, так приємно, аж нудить. Я вже встигла добряче подивитися свою кімнату, тут без питань вона була красивою. Ніжні персикові стіни, білесенька тюль. Шафа з дзеркалом, і головне, велике ліжко. І воно усе моє. Оце мені подобається.

- Квітка, ходімо дивитися ванну - прокричала горила.

Я швиденько попрямувала і побачила його одного.

- Стоп, а де Ада?

- Ну, в її зйомки, вона не завжди житиме з нами, іноді. А ти, що, вже ревнуєш? - з насмішкою сказав Тео.

- Ага, звісно, кого мені ревнувати, любий?

- Та ти не в настрої сьогодні.

- Бо мирно хотіла поспати, але хтось робив "вставай 13 хвилин, я чекаю" - гордовито сказала я.

- Ну так лягай тут.

- Ні, мені тут не підходить, тут не та аура, розумієш, ще й той будинок "окропило нечистою силою".

Тео гучно засміявся, а потім пішов на кухню, щоб випити апельсинового соку.

Звучить, як досить заплутана ситуація. Чи можливо, знайдеш спосіб порозумітися з Тео та з'ясувати, як далі діяти?

Отже, ось наступна частина тексту з діалогами на нових рядках:

О ні, наше весілля відмінили, бо наш будинок з Тео пограбували. Жах, у мене зникло декілька прикрас, а у мого майбутнього чоловіка дорогий та цінний годинник. Біля нашого будинку купа преси, що ж мені робити...

- Ми втратили все, Ліє. Це жахливо, - сказав Тео, обіймаючи мене.

- Так, але ми разом, ми зможемо пережити це разом, - досить не погано грала на пуліку я перед журналістами.

Ще ніхто не знає що пограбування влаштувала я....