Літо та осінь

ЧЕРВЕНЬ

06.06.2013

Цікаво, для чого ми живемо? Який, взагалі, сенс життя? Очевидно лише одне - якщо ми існуємо, значить для когось чи чогось ми потрібні. Але, все ж, для чого?.. Чи потрібно нам старатися? Я постійно думаю чи вартує щось моїх старань? Чому одні живуть без турбот, а інші в тривожності? Я боюся дорослішати… Раптом у мене буде погане майбутнє і в цьому буду винна я… А що, як не я?.. В чому майбутнє, якщо ми в ньому невпевнені, а з іншого боку, чи хотіла б я знати все наперед?.. На що сподіватися? Часто виходить зовсім не так як думаєш, зовсім не за планами… Чи обираємо ми хоч щось? Чи це робить хтось за нас запевняючи що ми зробили це самі?..

Варто було б сконцентруватися на сьогоднішньому екзамені, або хоча б на тому, що сьогодні моє 17-річчя, але одвічні питання завжди непокоять мене коли я не висплюся. Ще о пʼятій ранку до мене пристала муха, я боролась проти неї з усіх сил, але сил виявилося не так й багато, тож довелося прокинутися. Подумала, може то й на краще, матиму ще трохи часу аби повторити імена та дати з української літератури. Все ж зосередитися було складно, весь час відволікалася на питання без відповідей.

Вийшовши з аудиторії я була розчарована цим ЗНО, сподіваюся набрати хоча б прохідний мінімум. Дорогою додому уявила що я нікуди не вступлю, весь жах ситуації, але ніяк не можу уявити що саме було б за таких обставин.

Як тільки переступила поріг своєї кімнати, - спробувала знайти в інтернеті правильні відповіді; трохи посумувала побачивши де допустилася помилок. Вирішила, що краще поплакати завтра, коли будуть остаточні відповіді. А сьогодні все ще мій День народження, скоро прийдуть Аня і Аліна, тож немає часу хвилюватися, краще зроблю завивку волосся і проведу цей день святкуючи.
 

09.06.2013

Цього спекотного вечора ми з дівчатами були на альтанці біля річки. Місце завжди ніби заброньоване для наших посиденьок, бо пустує до нашого приходу. Але сьогодні до нас приєдналося декілька хлопців аби освіжитися у воді. Не розумію, як можна купатися у цьому бруді. Ми були раді компанії, особливо впізнавши знайомі обличчя. Я здивувалася побачивши Сашу, бо не очікувала що зустрінуся з ним так швидко. Буквально вчора він знайшов мене "ВКонтакті" і написав мені, тож я лягла спати пізно вночі переписуючись з ним годинами.

Сашу я знаю зі школи. Коли мені доводилося чергувати на коридорах під час перерв,  він шалено бігав повз мене намагаючись привернути до себе увагу. Очевидно що я йому подобалася, не зважаючи на те, що я старша від нього на два класи. Але одного дня моє чергування було дуже спокійним, а потім і наступного дня, і днем опісля. Минули тижні, а Саша так і не зʼявлявся у полі зору. Я здогадалася що цей білокурий навіжений хлопчик більше не ходить у нашу школу. Тож ми не бачилися більше трьох років.

Після вчорашніх повідомлень був очевидний той факт, що я й досі симпатизую Саші. Якось по-дурному це все, йому ж лише 15. Хоча Саша високий спортивний хлопець, і можна навіть подумати що він старший за мене. Але, навряд чи він написав би мені, якби знав, що я ще ніколи не цілувалася!..

19.06.2013

Вчора весь день був тільки для повторення історії України, і позавчора теж. А сьогодні, напередодні найголовнішого ЗНО, я зовсім нічого не повторювала!

О першій дня ми з мамою попрямували в дитячу лікарню, аби пройти комісію для вступу у ВНЗ (вищий навчальний заклад). Прийом починався тільки о 14-й годині, мама як завжди настояла на тому, аби ми вийшли раніше, що мене дуже роздратувало. Я думала, що доведеться довго чекати просто так, марнуючи час, але як же я помилилася! Весь поверх лікарні був повний підлітків, до 200 осіб! Ми завчасно зайняли чергу і стали чекати нашого прийому. На дивно, з усього натовпу я не впізнала нікого з однокласників чи знайомих. Це було дуже втомлююче, аж розболілася голова від загального гулу голосів. Комісію пройшла не довше ніж за три хвилини, а повернулася додому лише о пʼятій вечора.

Невдовзі прийшла Аня, і ми знову пішли до альтанки. Я повернулася додому о 23 годині, і навіть встигла обмінятися декількома повідомленнями з Сашею перед тим як лягти в ліжко.

Не знаю, Саша ніби класний… В розмовах, повадках… Його характер мʼякий, він веселий і впевнений у собі… Він дуже красивий… Чого ще мені варто хотіти від хлопця, аби він мені подобався??.. Але чому цього все одно недостатньо? Чому я все одно не закохана? Чому я нічого не відчуваю до тих хто мене все ж приваблює? Артем, Женя, Саша… Скільки гарних хлопців я маю розчарувати без якоїсь конкретної причини? І чому мені так хочеться поцілуватися, але коли настає можливість, то я уникаю її усіма силами?

20.06.2013

Я прокинулася від будильника о 8 ранку, але телефон випадково упав під ліжко, тож я побігла за віником аби дістати його, й нарешті вимкнути. Не найприємніший ранок.

ЗНО з історії було дуже важким! Як на мене. До сраки весь той час який я присвятила на вивчення, тільки дарма старалася! Те що я читала, допомогло у вирішенні завдань десь на 20%, все решта - чиста інтуїція.

Всі написали швидко, справилися за півгодини. Нам з Анею пощастило здавати екзамен у тій самій школі, тож ми разом опинилися надворі. Виявилося, вона встигла попідморгувати молодому поліцейському який обшукував всіх з металошукачем, і не дарма! Ми вже виходили зі шкільного двору, як він наздогнав нас і взяв у Ані номер телефону.

Вечір на альтанці пройшов дуже весело, знову прийшли хлопці, всі сміялися і дуріли. Дівчата намагалися звести нас з Сашею; садили нас поруч, а під кінець забрали в нього сонцезахисні окуляри, й вимагали аби він мене поцілував, якщо хоче отримати їх назад. Я на відріз відмовилася від поцілунків в губи, тож Саша цілував мені щоки, і всім від того було ще веселіше. Мабуть, це було б дуже приємним якби я його кохала.