Розділ 32

Розділ 32

Робота виявилася неприємною і  важкою. Хоч я і звикла до важкої праці, але одна справа мити підлоги в будинку, де миють їх щодня, а інша справа в коридорах, де, напевно, їх мили сто років тому. Я не тільки шурувала шваброю, але й повзала навколішки по довжелезному кам'яному коридорі, змиваючи віковий бруд, але й, чесно кажучи, подумки дякувала святій Саббі, що хоч якось ця фізична праця відволікала мене від тривожних думок про те, що ми зі Златом, наче дурні миші, залізли просто в лігво до хижого кота, сподіваючись, що він нас не помітить.

Злат десь зник надовго, пішов теж працювати, мабуть, тягав мішки або рубав дрова, як і наказала пані Джонка, тож я залишилася сам на сам зі своєю ганчіркою, шваброю та відром. Десь через годину, коли я вже добряче втомилася, бо ж і поїздка в "Тіньовому Експресі" теж забрала чимало моїх сил, як не крути, раптом біля мене пролунав заклопотаний голос нашої нової хазяйки.

— Агов, ти, як тебе там? Меароза наче! — покликала вона мене. — Кидай це все! Там, нагорі, біда сталася. Служниця, що постійно носить воду в гостьове крило на другому поверсі, злягла з гарячкою, трясця їй, а воду вимагають негайно. Іди за мною! Візьмеш глечик із чистою водою і бігом нагору! Я розкажу, як туди дійти! І дивись мені, очі опускай додолу, коли побачиш вельмож, і ні з ким не розмовляй! Одна нога тут, а друга там!

У мене всередині все похололо, адже підніматися нагору, туди, де ходять придворні, варта і маги, було чистісіньким божевіллям, мене могли впізнати. Тобто, Меару впізнати. Але сперечатися з пані Джонкою було ще небезпечніше, бо вона могла викинути нас зі Залатом на вулицю, і тоді наш план порятунку короля провалився б, навіть не розпочавшись.

— Слухаюся, сайро, — пробурмотіла я, натягуючи свою рятівну хустку ще нижче, майже на самі очі, так, що бачила лише власні ноги та підлогу перед собою.

Я схопила важкий мідний глек, наповнений холодною водою, вислухала пояснення сайри Джонки, як дістатися верхніх поверхів королівського палацу і потрібних мені покоїв, і попленталася по сходах нагору. 

Коридор другого поверху порожнім, і я швиденько побігла ним, щоб швидше виконати свою роботу, бо мені треба було лише залишити воду біля дверей гостьових покоїв на спеціальній підставці й зникнути. Раптом із-за рогу, де коридор розгалужувався і вів до королівського крила (я добре чомусь уявляла, де знаходяться різні частини палацу і хто де живе, напевно, це були спогади Меари, які існували в моїй голові) почулися голоси: чоловічий знайомий голос, від якого по спині побігли мурашки, і дзвінкий кокетливий жіночий сміх.

Я завмерла зі своїм глечиком просто біля потрібних мені дверей. Ох, це був сайр Трен, головний королівський маг! Втікати мені було нікуди, адже повертатися назад і бігти по коридору було занадто пізно, бо вони вже виходили з-за повороту, тож я зробила єдине, що змогла. Я відчинила ті двері, до яких несла воду, і увійшла досередини. Сховалася. Ну, принаймні, спробувала. Вже потім до мене дійшло, що я ж закутана в хустину і мене нелегко розгледіти, але що сталося, то вже сталося.

У покоях було темно, вікна зашторені, і наче нікого там я не побачила. Гм. Хтось вимагав воду, а самого немає вдома? Це мене здивувало, але було на руку, адже у шпаринку трошечки прочинених дверей я раптом побачила і почула ту парочку, яка мене сполохала. Це був і справді сайр Трен і ще якась жінка.

Вони зупинилися біля моїх дверей, і в мене серце впало від шаленої здогадки. Ой, це я що, забігла в покої когось із них? Але сайр Трен мешкає наче в королівському крилі. Напевно, це апартаменти цієї жінки, яка зараз кокетливо щебетала з магом. 

— Сайре Трене, ви такий могутній маг, — говорила вона, грайливо торкаючись його ліктя. — Мій батько казав, що до королівського крила нікому не можна заходити, що там страшні охоронні чари, які спопелять будь-кого, крім короля. А ви туди ходите запросто! 

Сайра Трен гордовито відповів:

— Ну, по-перше, ці магічні охоронні заклинання я сам і встановлював! Його Величність треба пильно охороняти. Як і кількох найважливіших для королівства вельмож, що мешкають в королівському крилі. Наприклад, я теж там мешкаю! Ніхто не може туди пройти! Але для вас, моя люба Еліно, — промовив він вкрадливо, і в його голосі зазвучали неприхований натяк і хтивість, — я можу зробити виняток як для прекрасної сайри, яка взяла моє серце в полон! Я головний королівський маг і я встановлюю правила. Король Варт зараз... гм... скажімо так, дуже втомлений і міцно спить, я дав йому спеціальний відвар для зміцнення здоров'я. А мої покої знаходяться на тому ж поверсі, поруч із його спальнею.

Чоловік нахилився до жінки ближче, і я побачила у шпарину, як його рука по-власницики лягла на її талію, а голос зазвучав інтимно й хрипко.

— Приходьте до мене сьогодні вночі, Еліно. Я хочу показати вам дещо особливе. Дуже цікавий магічний артефакт, який ви ніколи не бачили. Ну, ви зрозуміли! — підморгнув він дівчині, а та захихотіла тонким голосом, притискаючись до мага міцніше.  

— Шкода, що у ваших покоях ви не одна. Я б зараз зайшов до вас у гості, — кивнув він на двері, а я похолола від цієї інформації, але все одно лишалася на місці й підслуховувала далі, бо робити щось інше було вже без толку.

— Рівно опівночі я зніму магічний бар'єр з усього королівського крила, щоб ви змогли пройти безперешкодно. Ніхто не дізнається про це, нікому не на розказуйте! Чекатиму з нетерпінням, моя чарівна госте. Мій чарівний артефакт теж чекатиме...