Розділ 28

Розділ 28

— Кров? — перепитали ми зі Златом одночасно.

— Перерізати заручиновий зв’язок можна тільки болем. Кров'ю, тобто. Або смертю. Але не хвилюйтеся, ви ще дуже юні для таких речей. Для смерті, я маю на увазі, — він махнув рукою і засміявся п'яним сміхом. — А я, бачте, знову філософствую… Оце як трошки вип'ю, то мене завжди тягне на філософствування...

Злат схопив мене за плече.

— Меаро, нам треба йти. Він більше нічого не скаже, чуєш, верзе якісь нісенітниці! Та цей чоловік п'яний, мов чіп!

Я кивнула. Але все одно, щось ми дізналися. Зв’язок межи мною та моїм нареченим є, і саме за ним він і знаходить мене. 

— Знаєте, молоді люди, — буркнув маг, коли ми вже були на порозі. — Все-таки це дієвий спосіб.

Ми зупинилися. Злат смикнув мене за рукав, тягнучи із цієї крамнички, неначебто бажаючи зупинити, щоб я не зробила будь-якої додаткової дурості, але я вперто зробила крок назад, повернулася до мага.

— Кажіть. Що за спосіб? Тільки швидко, ми поспішаємо.

Маг потер лоба, хитнувся на стільці, але його очі раптом проясніли.

— Це заручинова мітка, дівчинко. Така ставиться лише під час стародавнього ритуалу, коли кров капає на долоню, а слова клятви зливаються з магічним візерунком. Той, хто зробив це з тобою, бачить тебе, як маяк.

— І як її зняти? — перебила я.

— Не зняти. Її можна тільки переписати. Розірвати коло й замкнути нове. Але це, — він зітхнув. — це просто змінить тобі нареченого. Був один, а стане інший. Новий зв’язок замінить старий, бо такий закон. Є в тебе на прикметі новий наречений? Оцей хлопець, котрий з тобою, мені здається, якраз підходить, — маг вказав пальцем на Злата.

Я повільно повернула голову до Злата, глянула на нього оцінювально, він теж дивився трохи здивовано, а потім похитав заперечно головою.

— І що? — запитала я хрипло. — Якщо я погоджусь… Ти будеш проти? — спитала я в чоловіка. — Як стверджує цей маг, у тебе немає ні заручинових, ні шлюбних зв'язків. А нам необхідно, щоб нас не впіймали. Ти допоможеш мені? Чи ти проти?

Злат глянув мені в очі. Щось дивне промайнуло в його погляді.

— Ні, — відповів він. — Я не проти. Якщо це допоможе тобі стати вільною від Жара, то я згоден. Тим паче, — його губи сіпнулися, — якщо той маг не помилився, то ти маєш рацію, в мене нема жодної мітки. Я не одружений. Принаймні, не був досі.

— Але ти не пам’ятаєш, — прошепотіла я. — Може, цей п'яниця помиляється?

— Гм, я, чесно кажучи, теж не відчуваю нічого такого. Але в нас немає вибору.

Маг між тим уже дістав стару чашу з чорного каменю, в яку поклав дві тонкі срібні голки та шмат пергаменту.

— Все просто, — сказав він. — Потрібна згода обох, кров з пальця й коротка обітниця. Не для богів, а для магії.

— Не поспішай, — сказав Злат. — Справді подумай. Невідомо, коли ми знімемо цей заручиновий зв'язок. Можливо, нам варто просто втікати швидше? І може ти хочеш, все-таки, залишатися нареченою принца? Це не заручини із якимось селянином чи ремісником, ким я, напевно, є, це справді важливий зв'язок.

Я не вагалася.

— Гаразд, — сказала я. — Якщо мітку не можна зняти, а тільки замінити, то я вибираю заміну, — повернулася до мага і простягнула долоню. — Робіть все, що треба.

Маг кивнув. Ми зі Златом стали поруч біля столу, наші руки переплелися, як наказав чоловік. Маг кожному з нас проколов пальці і почав шепотіти заклинання, звіряючись із пергаментом, поки капала кров у чашу.

— Стара мітка гасне, в нова народжується. Не вогнем, не мечем, а серцем об'єднуються дві долі, — проказав маг у самому кінці довгого заклинання.

Світло у приміщенні замиготіло, лампа спалахнула яскравіше, і в той момент я відчула, як щось у грудях (невидиме, але реальне) змінилося. Наче замість колючої, обпікаючої мітки Жара в мені виникло щось інше. Невже це справді була нова мітка? І я відчула її?

— Готово, — сказав маг. — Тепер ви поєднані заручиновим зв'язком. У кожного з вас є мітка, і якщо ви будете мати достатньо магічного потенціалу, то навіть зможете її відчувати.

— Як ти? — тихо спитав Злат у мене. — Я відчув щось у грудях. Ніби тепло розлилося...

— Напевно, це вплив магії і цього заклинання, — відповіла я і тут же збрехала. — Я нічого не відчула... Тільки голка боляче вколола. Ходімо, нам треба поспішати...

Ми заплатили магові за ритуал і вийшли з майстерні в ніч, яка незабаром стане вже ранком. Побрели незнайомою вулицею мовчки. Коли я йшла поруч зі Златом, то вперше за довгий час чомусь не відчувала страху. Лише дивне нове тепло, що пульсувало в мені. Так, я відчувала новий заручиновий зв'язок дуже гостро, такого не було у мене досі. Я навіть мітки Жара зовсім не чула. Зв'язок же зі Златом викликав у мене суперечливі, дивні, проте неймовірно приємні відчуття. Але, звичайно ж, Златові я про це ніколи не зізнаюся...