Розділ 27

Розділ 27

Всередині пахло сирістю, пилом і чимось спиртним. Світло миготіло, одна-єдина лампа з магічною іскрою раз по раз гасла і спалахувала знову. За дерев’яним столом, на якому було розставлено якісь дивні скляночки, коробочки, валялося кілька сувоїв, високими стовпчиками височіло нагромадження книжок, сидів не молодий уже чоловік.

Він був у ковпаку, що з’їхав набік, а борода його злиплася в кількох місцях, і схожа була на стару швабру, ворсини якої стирчали у різні боки. В руці тримав пляшку вина, де на денці хлюпалась якась рідина.

— Магія, магія... Велике зло, ця магія, ніколи не бачив від неї нічого доброго, — незадоволено бурмотів він сам до себе. — А ще більше зло — це невдячні клієнти… Не сподобалося йому, бачте, як подіяв мій артефакт! То прийди скажи мені особисто! Але ні, попхався до магістрату! І де я візьму стільки грошей, щоб виплатити штраф? І так ледь кінці з кінцями зводжу...

— Вибачте, — я несміливо зробила крок до столу. — Ми б... хотіли, щоб ви перевірили, чи немає на нас магічної мітки. Якоїсь прив’язки, маячка, чого-небудь. Чи надає ваш магазин таку послугу? Можливо, у вас є артефакти, які блокують цей тип магічного впливу?

Чоловік підняв погляд на нас із Златом, неначе тільки-но помітив, хоч дзвоник над дверима глухо продзеленькав, сповіщаючи про наш прихід. Кліпнув кілька разів, і я зрозуміла, що він дуже сильно напідпитку. Ми зі Златом перезирнулися. Очевидно, що тут шукати допомоги було марно.

— Ви закохані? Втікаєте від равнивого чоловіка? — глянув він на мене. — Чи, може, дружина цього молодого красеня переслідує вас? — підморгнув він Злату. — О, я знаю! Батьки проти вашого шлюбу! 

— Це не має значення, — втрутився Злат. — Нас і справді переслідують. І на комусь із нас знаходиться магічна мітка, яка вказує їм наше місцезнаходження. А хто переслідує — краще вам не знати. Це дуже серйозно. 

— Ага, ага, у закоханих все завжди серйозно! — чоловік махнув пляшкою, — А потім ваше кохання зраджує вас, як от мене, і ви одного дня,  — чоловік глипнув на вікна і виправився, — тобто, однієї ночі, теж можете опинитися у старій занедбаній крамниці, куди не зазирають нормальні покупці уже дуже давно. Заливати горе вином на самоті дуже нудно, молоді люди.

Чоловік почав філософствувати, а я прямо відчувала фізично оту магічну нитку, що зв'язує нас із Златом та принца Жара. Чи я, чи Злат точно мав на собі якийсь магічний знак.

— Подивіться на нас, будь ласка, — я намагалася не дратуватися. — Це справді важливо. Чи зможете ви виявити магічну мітку і зняти її? Якщо ви… ну, якщо ви справді такий сильний маг, як написано на вашій вивісці біля магазину.

— Маг! Звісно, я один із найсильніших магів королівства! — обурився чоловік, намагаючись піднятися на ноги, які його не тримали. — П’ять дипломів маю! Один навіть справжній! — він махнув рукою, показуючи на стіні засиджені мухами засклені у рамках магічні дипломи, але його повело, він гикнув, хитнувся і якби на стіл поруч, то впав би на підлогу. — Ой! Напевно, з мене вже досить! — глянув на пляшку в руці і кинув її у сміттєве відро в кутку кімнати. — Ну, добре. Ставайте поруч, тільки не рухайтеся, бо я іноді бачу двох, а іноді... е-е-е... п’ятьох. Чи чотирьох?

Ми зі Златом і так стояли поряд, тому навіть і не ворухнулися, спостерігали, як маг простягнув руку і з другого разу дістав із полиці за спиною якийсь дивний прилад.

— Я закоханих одразу бачу! — поставив маг на стіл перед нами невеликий складний агрегат, схожий на лупу величиною із тарілку зі срібним ободом та дивним плескатим кристалом всередині. — Ох, не люблю я це робити… Людям все чесно розкажеш, роботу свою зробиш, а вони торгуватися починають. Хоча у мене чіткі тарифи! Навіть десь валявся у шухляді цінник. Усі види роботи розписані. Зняти клеймо коштуватиме двадцять золотих! — раптом майже тверезим голосом проговорив чоловік. — У вас гроші є, закохані?

Ми знову із Златом перезирнулися, і я кивнула. Якраз двадцять золотих у вигляді королівської купюри і залишилися у мене, заховані під устілкою правого черевика.

— Є, можете не сумніватися! Поставтеся до цієї справи серйозно, — грізно промовив Злат. — Але якщо ви не можете виявити та знешкодити таку мітку, то одразу скажіть і ми пошукаємо іншого мага.

— Та можу, можу, — чоловік раптом підійшов до мене, провів рукою в повітрі перед моїм обличчям. — Аура... Гм... Трошки синя, трошки червона. Але більше… більше відчувається специфічна енергія в районі.., — він ступив до мене ще ближче, раптом глянув на мою торбу і неначе протверезів. — Що це в тебе там?

— Особисті речі в мене там! — відповіла я нетерпляче, хоча всередині все похололо, очевидно, маг відчув королівську кулю зі спогадами. 

— Знаєш, я не дурний! — протягнув він задумливо. — Дуже сильний артефакт. Напевно, тому ви і втікаєте?

— Це не ваша справа, — роздратовано обірвав його Злат. — То що показує ваша лупа? Маячки на нас є?

— Є, — повернувся до лупи маг і почав через неї дивитися на нас. — На тобі наче ні, — навів він лупу на мене. — І на ньому наче ні. Але... Щось таке бачу...

Маг узяв лупу двома руками і помахав нею перед собою, неначе мух відганяв або обмахувався великим віялом. Потім знову поставив її на стіл і глянув ще раз.

— Я так і знав! Втікаєте від нареченого! — тицьнув у мене пальцем. — На вас заручинова мітка! Все-таки закохані! — зрадів чоловік, відкрив шухляду і дістав повну пляшку вина. Швидко відкоркував і припав до горлечка. —  Дівчино, ви світитеся для свого нареченого, від якого втікаєте, як палаюча свічка у темряві! Рано чи пізно він знайде вас за цією міткою!