Розділ 17

Прокинулась я від того, як моя рука гладила оголені груди чоловіка, що лежав поруч. Кожухи давно сповзли з мене і королівського слуги й валялися на долівці, але мені було не холодно, а навпаки – страшенно спекотно. Я притулялася до чоловіка, мої губи цілували його щоки та губи, а сама я майже лежала на ньому і зрозуміла, що… не контролюю себе. Принцеса Меара знову захопила моє тіло!

Я відчувала все, що вона робила моїми руками, тіло солодко занило. А я пристрасно уп’ялася в губи здивованого слуги, котрий, очевидно, теж щойно прокинувся і розплющив очі, був охоплений сум'яттям від моїх несподіваних пестощів. Цілувати чоловіка було дуже приємно – тут нічого не скажеш. І його теплі м'які губи почали мені відповідати. Я відчула на своїй талії міцні руки, які почали гладити мене все енергійніше й наполегливіше. Ми злилися в поцілунку і сплелися тілами.  

“Ох ти ж, трясця! Що ж робити? Ні-ні-ні! Це не я! Я так не хочу!” – думала я всередині себе, але не могла перервати цього поцілунку, тому що принцеса Меара, напевно, вирішила по-іншому.  

Раптом слуга злегка відштовхнув мене і відірвався від поцілунку, поглянув здивовано і запитав хрипким голосом:  

— Ти що... Ти що робиш? Ти хочеш, щоб ми...  

Я зрозуміла, що, в принципі, чоловік не проти того, щоб ми продовжили ці поцілунки, але, напевно, згадки про наречену, а може, й дружину, його стримували.  

— Так, так, – зашепотіла принцеса моїми губами. – Давай продовжимо. Невідомо, чи виберемося ми звідси, із цього підвалу. Раптом ми тут загинемо... Використаємо останні хвилини свого життя на приємні речі.., – промовила вона і потягнулася знову губами до вуст чоловіка.  

Він раптом відштовхнув мене і піднявся на ноги, почав застібати сорочку, яку принцеса йому розхристала, і, відводячи погляд, строго промовив:  

— Я нічого не розумію... Ти... ви... тобто ви, Ваша Високосте, зовсім не схожі на себе. Вчора ви були зовсім інша, — чоловік знову перейшов на “ви”, неначе цим словом хотів звести хоча б такий бар'єр між нами. Або привести принцесу до тями.

— Чому ж не схожа? Це ж я! – захихотіла Меара і почала поправляти зачіску. Волосся розсипалося по її (моїх!) плечах. – Я правду кажу! Можливо, берг чекає нас там, нагорі, і ми загинемо, або доведеться просидіти тут аж три дні. Тут, правда, є що їсти, але ж нудно...  

Вона потягнулася знову до чоловіка і схопила його за долоню, але він вирвав руку і відійшов на крок від лавок. Відвернувся.

— Дівчина ж так просить, а ти, дурбелику, не користуєшся! – раптом почулося з кутка підвалу.  

Це отямилися розбійники. Очевидно, прийшли в себе обоє, тому що другий огидно захихотів.  

— Напевно, в нього якісь проблеми... Іди сюди, крихітко! Я дам тобі те, чого ти хочеш! – огидно закричав хтось із них із темного кутка. — Я чув, що він назвав тебе Вашою Високістю? Ти що, із благородних? Таких у мене ще не було! А я зроблю все, щоб тобі не було тут нудно! Тільки розв'яжи мене!

— Замовкніть! Якщо не хочете, щоб я викинув вас назовні та поталу бергові! – гаркнув слуга, і розбійники притихли. Він підняв із підлоги кожух, кинув його на лавку поруч зі мною. – Приведіть себе в порядок! – промовив він і знову відвернувся, аби не бачити... мої оголені груди, адже я з жахом помітила, що принцеса Меара, в бажанні спокусити цього чоловіка, майже вся оголилася до пояса.  

Та хай їй грець! Демони її бери! Чортова дівка! Я відчула страшенний сором і обурення, злість на цю безсоромницю, напружилася зсередини себе, роздратовано скипіла так, як давно не злилася, і відчула… що повертаюся у своє тіло. Ох, у мене вийшло! Я вперше змогла власними силами позбавитися впливу сутності принцеси Меари! Отих її непотрібних мені спогадів, які затуманювали мою сутність, натомість даючи змогу Меарі хазяйнувати в моєму тілі.  

Одразу ж схопила кожух, прикрилася, почала натягувати на груди тканину сукні, ослаблене декольте, яке не слухалося і все одно сповзало. Видно, десь щось порвалося, і тепер сукня спадала аж до пояса і ніяк не хотіла триматися на плечах. Рукавів уже й так не було – обидва обірвані. 

— Вибач... Вибач.., – почала шепотіти я, гарячково шукаючи, чим прикритися, адже сукня вже не рятувала. Знайшла якесь тонке рядно, накинула на плечі, загорнулася в нього і кінці зав'язала за спиною. Нарешті, прикривши оголеність, стала почувати себе більш впевнено. – Я... я не знаю, що на мене найшло...  

Я швидко скрутила розпатлане волосся в вузол на потилиці і сильно потерла долонями обличчя, наче намагаючись стерти принцесу Меару зі своєї свідомості.  

“Ця дівка осоромила мене перед цим чоловіком!” — неприємна думка стукала в голову і змушувала червоніти. Хіба це принцеса? Її Високість? Вона веде себе, як розпусна дівиця! А з її впливом так само веду себе і я!

Нарешті я зважилася підняти погляд. Запитала у королівського слуги.

— До речі, я так і не знаю, як тебе звати. Моє ім'я ти знаєш. Ме... Меара. А ти?  Як тебе звати?

— Не пам'ятаю, – промовив чоловік, хитаючи головою. – Називайте, як хочеш. Мені все одно..