Розділ 12

Я хотіла обуритися, вигукнути щось лайливе, просто крикнути цьому покидьку якісь заперечення, але відчула, що не можу. В такий важливий, такий напружений момент – принцеса Меара знову взяла наді мною верх!

— А як же пеньюар? — запитала вона раптом, знову хіхікнувши. — Ти ж обіцяв мені романтику, мій коханий наречений! Невже буде сільська романтика серед коней, слуг і п'яних криків постояльців на постоялому дворі?

Вона говорила це так спокійно, так незворушно, що навіть я всередині неї страшенно здивувалася. А що вже говорити про Жара, котрий вирячився на неї, наче вперше побачив. Напевно, теж очікував, що принцеса буде заперечувати, а тут... Вона вимагає романтики! Боги, це вона спеціально корчить із себе дурненьку, чи така і була? Тобто, є?

— З іншого боку, — продовжувала далі принцеса Меара, тобто я, — постоялий двір, ніч, дорога – це теж певною мірою романтика. Я згодна. Але один маленький нюансик. Хочу, щоб ти знав. Адже я завжди чесна з усіма! Розумієш, мій майбутній чоловіче, справа в тому, що я.., — вона зробила паузу, а потім ошелешила, — що я вже вагітна. І, на жаль, не від тебе!

Вона широко посміхнулася Жару, який хапав ротом повітря і просто не знав, що й сказати. Боги шаполійські! Свята Саббо! Що говорить ця дівчина? Боги! Що це говорю я? Це ж я, моїми вустами була сказана ця брехня!

— Як це — вагітна? — нарешті спромігся вичавити із себе Жар. — Не може цього бути! Я перевірив тебе магічно на незайманість одразу ж, як тільки побачив!

Він почав махати переді мною руками, мабуть, перевіряючи, чи я незаймана.

— Ти незаймана! Не обманюй мене! — проговорив він, ледь не задихаючись, але трохи заспокоюючись.

— Та можеш перевіряти скільки хочеш! — махнула рукою Меара. — Ніхто не зможе цього зробити, на мені стоїть сильний магічний захист! Це – по-перше. А по-друге, навіть якщо ти будеш трубити скрізь і розповідати, що взяв мене вже не цнотливою і навіть вагітною, то я все заперечуватиму. Кому повірять? Звичайно, мені. Адже вони зможуть перевірити мене і побачать, що я в порядку. А от я всім розповідатиму, що ти, навпаки, все це вигадав, щоб оббрехати мене. Що взяв мене силою, а тепер хочеш, аби наші королівства посварилися. Чомусь тобі я не сподобалася...

Принцеса, тобто я, хитро посміхнулась. А я завмерла всередині неї, подумавши про те, що Жар цього так просто не пробачить. Не цю образу.

Хоча принцеса, звичайно, вчинила дуже сміливо, зізнавшись у всьому цьому просто тут, недалеко від столиці. Ще можна повернутися назад. Напевно, про це подумав і принц.

— Ми зараз вже повернемося до столиці! Я віддам тебе, хвойдо, твоєму батьку-королю, який підсунув мені зіпсований товар, — зі злістю сказав він, примруживши очі.

— Ні, ти не зможеш цього зробити. Мій батько-король вже наказав магічно закрити всі ворота і не пускати нікого, жодних людей чи істот, протягом трьох днів та ночей! Адже сьогодні починаються Ночі Сірих Бердів. Ти забув, коханий наречений? — єхидний голос принцеси здер з обличчя Жара залишки спокою. 

— О, ні... — заскрипів зубами принц.

Напевно, він сидів і гарячково обдумував, що ж робити далі? Потім, напевно, якась ідея йому таки спала на думку, тому що він сказав:

— Добре. Ти народиш цю дитину, і я позбавлюся від неї потім. Все-таки золоті шахти, які дають тобі в придане гріють мені душу! Та й ще є дещо, для чого ти мені потрібна! Підлаштуємо все так, начебто ця дитина не вижила під час пологів. А натомість я чекатиму свого шансу, — він помовчав, потім примружився і додав. — Але, оскільки справу з твоєю цнотою вже вирішено, то думаю, якщо я скористаюся тобою зараз, то це вже буде не дипломатія, а просто з’ясування стосунків між майбутніми чоловіком та дружиною. А чоловіки не пробачають зрад! Вони карають зрадниць!

І він раптом розмахнувся і вдарив принцесу Меару по щоці. Сильно вдарив. Вона відкинулася на спинку диванчика, і я різко повернулася в її свідомість.

— Навіщо чекати першої ночі? Зробимо це тут і зараз, — проговорив, шалено блискаючи очима від злості, Жар.

Він рвонув поділ моєї сукні і відірвав великий шматок. Таким був злим, і така сила була в його руках...

— Ні! Не чіпай мене! — заверещала я, штовхаючи його ногами.

Він накинувся на мене, наче хижий звір, і я зрозуміла, що слабка дівчина не зможе протистояти такому сильному чоловікові. Він справді зробить те, що запланував! Я голосно закричала, але карета їхала далі, наче нічого й не сталося.

Можливо, слуги й охоронці були попереджені, що в кареті відбуватимуться якісь події, на які не слід звертати уваги? Мерзотник тим часом відірвав рукав моєї сукні. Я шалено відбивалася, залишила кілька подряпин нігтями на його щоках, але відчувала, що от-от здамся. Він вже хотів зірвати з мене одяг...

— Допоможіть! Допоможіть! — кричала я, але втямила, що ніхто не прийде на допомогу.

Жар навалився на мене всім тілом. Я вже ледве дихала, відчуваючи його огидні руки на оголених плечах.

Аж раптом він різко здригнувся. Очі його розширилися від якогось здивування і навіть певної образи. Він ледь випростався, хитнувся і зненацька важким лантухом впав на мене без свідомості.

Мій погляд вихопив у глибині карети чоловіка. Того дивного слугу, який майже не потрапляв у королівському палаці на очі. Але один чи два рази я бачила його серед охоронців.