Розділ 11

Ніч у мене видалася майже безсонною – і не тому, що я хвилювалася. Це, звичайно, теж було. А тому, що обмірковувала, як усе зробити правильно. Обдумувала, як не лише втекти, але й позбавитися принцесиних спогадів у голові, звільнитися… А ще я пів ночі шукала секрети принцеси Меари. 

Щоб дізнатися про неї трохи більше, я перерила всі шафи й шухляди у покоях принцеси Меари в надії знайти її таємний сховок. У всіх молодих дівчат є такі секретні місця, де знаходиться або дівочий щоденник, або якісь секретні речі, які вона хотіла б приховати від усіх.

Я мала намір вияснити, чи справді померла принцеса? А раптом вона жива? А спогади, які мені запхали в голову, – просто магічне віддзеркалення її сутності, що перетворило мене на її образ? Можливо, Її Високість взагалі втекла кудись, чи хтось із нею щось зробив, чи ще що-небудь сталося, а мене, наче цапа-відбувайла, змусили зайняти її місце.

Ага! Як козу-відбувайлицю! Чи відбувайку? А-а-а! Не важливо! Важливо, що, вияснивши про останні дні принцеси, коли її вважали ще живою, я зможу зрозуміти, що ж із нею сталося. Але я їхала завтра геть із палацу, тому й шукала цю криївку, цю секретну інформацію про моє друге "я".

І я знайшла.

Маленьку магічну лакуну, схожу на Скарбницю Пам'ятних Речей. Таку собі магічну дірку, в яку можна було засунути руку і витягнути все, що захочеш. А також сховати там, що захочеш. Адже дістати сховане міг лише хазяїн. Я маю магічний потенціал, але дуже слабкий, майже не відчутний. Проте знайти аномальні місця в покоях принцеси я змогла. На третій годині пошуків! Бо буквально обповзала по підлозі всю кімнату. Але ж знайшла! Це була магічна ніша, розташована під столом. Яка повинна була мені відкритися, адже я була нині майже Меарою. 

Я спробувала вигнати всі свої власні думки з голови і уявила, що я – принцеса Меара. І потім все-таки запхала руку в цю магічну лакуну. Спочатку нічого не намацувалося – здавалося, що вона порожня. А потім я відчула щось гладеньке. Це був невеликий відполірований кристалик спогадів. Спогад принцеси Меари, який я і витягнула із магічної діри.

Потім знову запхала руку. Але скільки б не шаруділа там, не шурувала – вже нічого не змогла знайти. Це все, що сховала тут принцеса? Складалося враження, що якщо Меара тут щось колись і переховувала, то все забрала або знищила.

Кристал спогаду я ретельно переглянула, прочитала, передивилася кілька разів. І цей дивний спогад, який було записано у вигляді тексту, листа до себе, не стримів у моїй голові, як всі інші, а нині лежав у моїй долоні. Магічна хмара, що висіла біля моїх очей, розгорнута, наче лист паперу, сувій образів і тексту, ввела мене в задуму. Я так і не зрозуміла до кінця цього спогаду, але, з іншого боку, тепер я знала, що принцеса і справді не була цнотливою.  

Вона мала коханого, проти якого виступив її батько-король. Швидше всього, він відіслав його у провінцію, а то й взагалі таємно знищив, бо останні слова в дивному тексті прямо на це натякали.

"Він живий, я вірю в це!!!"  - великими літерами було написано під магічним текстом і поставлено три знаки оклику. У листі-спогаді були такі слова:

“Р сказав мені, що ми будемо разом, завжди будемо щасливими. Тому я обов'язково дослухаюся до його порад, зроблю так, як він просить. Батько пожалкує про те, що прогнав його! Сподіваюся, Р живий і мешкає там, звідки й приїхав. Повернувся додому. Ох, як же це далеко від столиці! Сині Горби такі заплутані! Але очі виведуть мене, бо я дивитимусь точно в шпарину! Але треба пам'ятати про списи! Вони під забороною! Не хочу виходити заміж за невідомо кого, адже я кохаю Р. А батько ніколи не погодиться на цей шлюб, адже планує династичний. Тому спочатку зроблю те, що запланувала саме я, а потім насолоджуватимуся свободою. Разом з Р.  Він чудовий у ліжку! Кохаю! Кохаю! Кохаю!”.

Мені згадувався зараз цей текст із кристалу спомину принцеси Меари, який я вивчила напам'ять. 

Я сиділа біля вікна, дивилася на чудові краєвиди (ми якраз виїхали зі столиці) і намагалася змиритися з думкою, що тепер усе буде ще складніше. Але й легше водночас. Мені не тиснутимуть на плечі стіни королівського палацу, не буде постійного спостереження з боку королівського мага...

Раптом Жар озвався до мене, порушивши довгу мовчанку:  

– Ну, як ти себе почуваєш? Відчуваєш себе нареченою майбутнього короля? - спитав скептично. 

– Дякую, нормально. Відчуваю себе нареченою нелюба, якого мені нав'язали… Якщо ти хотів почути правду, то ось вона, – промовила я втомлено.  

– Гм, – він схилив голову набік, оцінювально вивчаючи моє обличчя. – Я хотів би домовитися. Ти стаєш слухняною, покірною, слухаєшся мене у всьому, і я не лізу в твої справи. Можеш жити, як хочеш, заводити собі коханців, будь-кого… Але перша шлюбна ніч буде моєю. Мені потрібен справжній спадкоємець, схожий на мене. Тобто десь місяць-два, поки не зачнеш дитину, ти утримаєшся від вільних зв’язків, а потім – будь ласка. Мені начхати, – він помовчав. – Так. Мені начхати на твоє життя, на те, як ти себе поводитимеш, і на плітки. І перша шлюбна ніч відбудеться не після нашого офіційного вступу в шлюб, який вже є справою вирішеною, а сьогодні вночі!