Розділ 7

- Приїхали! Приїхали! - вбігла до покоїв служниця, яку, як я раптом згадала (не мої спогади, не мої!), звали Чіа. - Ваша Високосте, накажете одягатися? - спохопилася вона й зробила кніксен.

- Розкажи, хто приїхав і які вони! І так, давай одягатися! - наказала я, намагаючись зробити голос владним.

Напевно ж, принцеса так і розмовляла зі своїми служницями? Очевидно, що так, бо дівчина не здивувалася вередливому тону, а сприйняла нормально. Кинулася до шафи, почала викладати одяг на ліжко й торохтіти, не змовкаючи. Дуже говірка. Але це мені на руку було. Я не перебивала її. Лише інколи ставила спрямовуючі запитання.

- Такий красень ваш наречений і майбутній чоловік, очей не відвести! Зараз облаштовується на гостьовому поверсі. Лакей Бор, як тільки щось підслухає, то мені розкаже! Ой, вибачте…

Дівчина глянула злякано, напевно, такі розмови не варто було вести служниці з принцесою. Але я зацікавлено кивнула, мовляв продовжуй, навіть сказала їй:

- Та розповідай уже! Мені ж цікаво! 

- Приїхав принц Жар, із ним двоє охоронців, троє слуг і одна дівчина. Не знаю, хто вона, але вже з усіма посварилася: то їй чай холодний, то ліжко перестели, то портьєри не такі! Вередлива - страх! Кажуть, що офіційно назвалася троюрідною сестрою Його Високості. Але, здається мені, що ніяка вона не сестра… 

Чіа знову зиркнула насторожено, але цього разу і трохи співчутливо.

- Продовжуй! - додала я в голос металу.

Чесно скажу, що мені було плювати і на принца Жара, і на його троюрідну псевдосестру, бо я планувала втечу. Але втекти з королівського палацу принцесі, у якої сьогодні увечері заручини - нереально. Тому я чесно вирішила витерпіти всі ці церемонії, а потім вже дорогою до Дармевви взяти ноги в руки.

Та це поки було в планах. Тому послухати про всі ці приготування, інтриги, підступи і підводні камені, плітки й пересуди було теж корисно. І цікаво.

- Коли принц учора ввечері, як приїхали, заходив до своєї опочивальні, то й вона туди вперлася! І не виходила довго. Непристойно довго, - прошепотіла Чіа. - А коли вийшла, то вся почервоніла! І помади не було! Це Маса з покоївок мені по секрету розказала!

- Ага, - кивнула я, розглядаючи в дзеркалі свою неземну красу.

Сукня сиділа ідеально, зачіска була чудова, і я вся була принцеса принцесою! Боги, що я тут роблю?! Втікати треба! З цього палацу, з цього кодла! Принц припер із собою коханку, хоча приїхав до нареченої! Просто кошмар!

- Ще з ним чоловік якийсь приїхав також. Дивний. Весь час мовчить. Наче слуга, але на слугу зовсім не схожий! Поранений. Але ж горе яке! - раптом сплеснула руками дівчина. - Дорогою сталася пожежа! Згорів живцем молодший брат принца Жара! Принц Карл! Його Високість невтішний!

- Згорів? - я вирячила очі. - Живцем?

- Так! Тому шлюбну церемонію проведуть сьогодні ж, увечері, а зранку принц Жар поїде додому, повезе прах бідного брата до рідних.

Гм. Оце так! Я була в шоці. Але плани свої все одно вирішила не міняти. Втечу! Дорогою! 

Принц Жар виявився досить вродливим молодим чоловіком років тридцяти.

Він був із тих чоловіків, що зачаровують із першого погляду. Навіть я повелася. Коли побачила його, то сторопіла перші миті, не могла відвести погляду. "Оце, Грайко, тебе бомкнуло по голові!" - подумала я про себе, докладаючи зусиль, щоб відвести погляд від цього красунчика. Був він високий, статний, атлетично складений. Пряма постава та впевнена хода додавати величі. Це я відмітила одразу, коли він, побачивши мене підходив, щоб поцілувати мені руку.

Густе, темне волосся хвилями спадало на плечі, а карі очі пронизували наскрізь. Обличчя витончене, але і в той же час мужнє: мав чітко окреслені вилиці, прямий ніс і привабливі губи з легким натяком на усмішку. Ця усмішка, яку він ледь намітив на вустах, змусила моє серце прискорено битися. І він помітив це, задоволено посміхнувся ширше, злегка стиснув мені пальці.

Гм. Отже, йому сподобалася принцеса Меара? Цікаво, чи вперше він її бачить? І пам'ять (чужа пам'ять!) послужливо підкинула спогад, що так, вперше. А тепер ось зустрілися. Ага. Я зустрілася замість принцеси. Бо вона наче ж померла? Чи щось інше з нею сталося? Я й не знала. Але бути тут зараз, заручитися з цим красенем, а потім вступати в шлюб мусила за неї я. 

Одяг принца теж вражав багатством і елегантністю: оздоблене золотою ниткою вбрання з дорогої тканини підкреслювало його широкі груди, міцні руки та ноги.

"Шушпек тобі в шербінку!", - вилаялась я зовсім так, як робила колись моя подруга Шушарка ще в сиротинці. Цей чоловік і справді був схожим на справжнього принца! На героя казки, якому завжди після перемог і випробувань перепадає принцеса! І я перепала! Тобто Меара. 

З іншого боку, титуловані особи мають зовсім інше життя, не схоже на життя звичайних людей. І звичаї у них інші. І характери.

Нас із принцом щойно у залишили наодинці в одній із кімнат, щоб ми познайомилися ближче. Поспілкувалися, так би мовити. От, ми і спілкувалися. 

І тут раптом я, стоячи поруч із принцом і щойно познайомившись, побачивши вперше, відчула, що моє тіло знову мені не належить. Магічний вплив спогадів почався. От, трясця! Хоч би Меара нічого не вчворила дурного!