Розділ 3

Оля

Виходячи з корпусу університету, помічаю осторонь ґанку компанію старшокурсників, над якою височить знайома кучерява голова. Я вперше бачу Валеру тут. Три тижні, що ми зустрічалися, у них була практика. Він проходив її на роботі, а на факультеті не з'являвся.

Учора побачення у нас вийшло трохи зім'ятим – він поспішав дописувати звіт, який сьогодні збирався захищати. Цікаво, як у Валери все пройшло?

Піддаюся імпульсу і прямую до нього, щоб привітатись.

Коли нас розділяє лише зелена огорожа, пригальмовую, намагаючись вгамувати хвилювання. Що казати, коли я підійду? Привітатися з усіма та відкликати його убік? Чи краще написати повідомлення, що тут стою? Мало, що вони там обговорюють. Раптом я їм заваджу?

Розглядаю їхню компанію, наскільки це дозволяють кущі. Декілька хлопців з дівчатами сидять на лавці, решта стоять поряд з ними. Помічаю серед них Галю – мою однокурсницю з паралельної групи, яка мешкає поверхом вище.

- Валерко, сьогодні ввечері гоу в клуб практику обмивати? – пропонує Сава.

Я знаю його, він періодично крутиться з дівчатами в гуртожитку. І Ліна розповідала, що він – близький друг Валери.

- Ні, у мене цікавіші плани, – відповідає мій хлопець.

Ще й які! У нас о шостій побачення. Він погрожував надолужити втрачене вчора.

- Знову? Скільки можна відриватися від колективу? Що там за баба така, що ти друзів постійно динамиш? Чи не награвся ще? – продовжує наполягати Сава.

- Відвали, – добродушно відповідає Валера.

- Лінка сказала, що він з Муму зустрічається, – хихикає Галя.

Це безглузде прізвисько мені дали хлопці із сусіднього блоку в гуртожитку. Підозрюю, що вигадали вони його не самі, а з подачі дівчат-балаболок. З цих курок станеться. Постійно мене задирають. Навіть Ліна, хоч і вважає себе моєю подругою, напевно, перемиває мені за очі кістки. Он уже встигла розтріпати про нас з Валерою, хоча я їй про це розповіла тільки вчора.

- Ти? З Муму? Це не жарт? – перепитує незнайомий чоловічий голос. – Та ну…

- Сто пудів! – гаряче запевняє Галя, наче вона нам свічку тримала.

- Та-ак... Я був про тебе кращої думки, – тягне Сава.

- Та ви женете. Що за фігня? – голос Валери сповнений обурення.

Нарешті... Дихати перестаю в очікуванні його відповіді. Він закриє роти цим пліткарям? Заступиться за мене? Все-таки я – його дівчина.

Але чую від нього зовсім інші слова:

- Ви у своєму розумі? У Лінки язик без кісток. Ти взагалі уявляєш мене з цією убогою? Я що, зовсім кінчений?

Застигаю, не можу повірити, що це не галюцинації. Може, раптово з’явилися проблеми зі слухом?

Галя, мабуть, поставивши собі за мету вивалити на хлопців про мене всі плітки, додає:

- А ви знали, що у Муму батьки глухонімі? Прикиньте, Лінка кілька разів бачила, як та з родичами по відеозв'язку говорила. Кривлялася, як мавпа, чи навіть гірше. Майже як ці судо-... сурдоперекладачі в телевізорі. Загалом, видовище не для людей зі слабкими нервами. І як її таку ненормальну в універ узяли взагалі? Фу.

- Ой, ну прямо таки, – той же чоловічий голос. – Фігурка в неї нічого. Поставити її в доггі-стайл і відсмажити разок я б не відмовився. Щоправда, я люблю, щоб баба стогнала голосніше. А з цієї Муму звуку не видавиш, весь кайф обламає.

Стою, не дихаючи, вбираю як губка весь бруд, яким вони мене поливають… І Валера разом із ними. Дурепа! Розмріялася, повірила, що по-справжньому йому подобаюся.

Я давно знала, що дівчата у мене за спиною розпускають усілякі плітки. За час навчання у школі я й не таке чула. Але щоб мій хлопець був із цими чорноротими заодно… Це удар нижче пояса.

Добре, що я не встигла до них підійти…

Тікаю, не розбираючи дороги. Довго блукаю містом. Повертатися до гуртожитку немає жодного бажання, зустрічатися з Валерою – тим паче.

Як жити далі? Він же мене вбив… Як дивитися в очі сусідкам, розмовляти з ними, вдавати, що нічого страшного не трапилося? Де взяти для цього витримку та залізний характер?

Думала, що болючіше, ніж у школі, мені вже не буде? Сподівалася, що в столиці дорослі розумні люди не стануть мене дражнити через дурниці? А чим вони відрізняються від моїх однокласників?

Так і не знайшовши відповіді на запитання, йду до гуртожитку. Влаштовуюсь на ліжку з конспектами й вдаю, що зайнята навчанням.

- От ти, Олько, фантазерка. А я здуру тобі повірила, підставилася перед дівчатами. І їжаку зрозуміло, що такий, як Ковальов, у твій бік навіть не подивиться. Він тебе разок трахнув, а ти розмріялася, що з ним зустрічаєшся. Якщо він навіть мене покинув! Що вже казати про таку, як ти?

Хочеться запитати, яку “таку”? Чим я гірша за неї? Я – симпатична, нормально навчаюсь, отримую стипендію, на відміну від Ліни. І спортивні результати у мене високі. Що зі мною не так? Тільки те, що мої батьки – глухонімі, а я не звикла базікати без зупинки? Можна подумати, що довкола мало інтровертів!

Відчуваю, що якщо вступлю із сусідкою в полеміку, то ганебно розревуся. Ліна не розповідала, чому Валера її покинув. Говорила тільки, що він – жеребець, у якого тільки одне на думці… Вона дуже болісно переживала їхній розрив, багато днів поспіль лежала в ліжку, уткнувшись у стінку, і плакала. Я не хочу уподібнюватися до неї. Я впораюся зі своїм горем і не дам місцевим пліткаркам приводу для нових обговорень!