Розділ 2

Чотири роки тому

Вечірка у розпалі. Я затримався в офісі та пропустив тверезу урочисту частину. Святкують успішний виступ нашої команди на універсіаді. Я теж трохи причетний до цього тріумфу, але взяв лише одну бронзу. В останній рік навчання та робота стали забирати занадто багато часу, і тренування з плавання вимушено відійшли на другий план.

Музика гуркотить надмірно голосно. Молодь веселиться на повну котушку. Проштовхуюсь крізь натовп тіл, що танцюють, шукаючи очима Саву і нашу компанію. Нікого не знаходжу. Мабуть, вони вийшли подихати повітрям.

Мою увагу привертає дівчина, яка сидить у кутку. Вона не виявляє жодного інтересу до тусовки. Втупилася в телефон, ніби читає. На голові – навушники. Слухає щось краще за танцювальну мелодію? Взагалі, плейлист тут, наскільки я встиг помітити, непоганий. Музичка якраз на смак молоді. Що їй не так? З цікавості підбираюсь ближче.

- Привіт! – жодної реакції. Може, не чує в навушниках? – Привіт! – повторюю голосніше.

Дівчина піднімає очі. Ого, а вона нічого так... Обличчя знайоме, але з наскоку не можу пригадати, звідки її знаю.

- Привіт, – киває на знак вітання.

- Що слухаєш? – намагаюся перекричати музику.

- Тишу, – вона нарешті знімає навушники й трохи незадоволено морщиться.

- Тишу? – перепитую здивовано.

- Не люблю гучної музики.

Не перестаю дивуватися. Якщо їй тут некомфортно, то навіщо прийшла?

- Навряд чи бувають тусовки у тиші.

- А даремно…

- Що читаєш? – показую очима на телефон.

- Історію, до семінару готуюся.

- Не дуже вдале місце ти для цього вибрала, – сміюся. Це дівчисько виглядає тут стороннім тілом. – Як тебе взагалі занесло сюди?

- Анжела сказала, що треба бути обов'язково.

- Спортсменка, чи що? – починаю розуміти, про що вона говорить. Я теж не був у захваті від перспективи тусуватися сьогодні після насиченого робочого дня, але мені сказали, що відмазки не приймаються.

- Так, – киває.

Здається, я починаю її пригадувати.

- Бігунка? – киває. – Два золота?

- Ага.

- То ця туса, можна сказати, на твою честь?

- Та ну…

Прикольне дівчисько.

- Втечемо? – спадає на думку шалена ідея. – Я після роботи, теж не проти послухати тишу.

Напевно, варто знайти Саву і попередити, що я линяю. Але я, як і раніше, ніде його не бачу і просто пишу повідомлення, що звалюю.

Деякий час ідемо вулицею і мовчимо. Я навіть не відразу розумію, що немає звичного фону бабської балаканини, яку зазвичай пропускаю між вух, якщо мозок після робочого дня перевантажений.

За моїми спостереженнями дівчата в першу зустріч намагаються справити враження, а тому рот не закривають ані на секунду. Чомусь вважають, що чим більше дурниць вивалять одразу на мою голову, тим кльовішими вони виглядатимуть. Я ставлюся до цього філософськи. Моя формула свідчить: що більше дівчина балакає на першому побаченні, то швидше ми з нею опинимося в ліжку, що є непоганим компромісом.

На свій сором, я навіть імені супутниці не пам'ятаю, і це якось неправильно. Навряд чи сьогодні ми закінчимо вечір у горизонтальному положенні, але для пристойності непогано було б познайомитись.

- Вибач, не запам'ятав, як тебе звуть, – зізнаюся відверто.

Я взагалі терпіти не можу виляти, волію говорити з людьми прямо.

- Оля, – відповідає відразу.

- Валера. Дуже приємно.

Дівчина, як і раніше, йде мовчки, і я змушений взяти підтримку розмови на себе.

- Ти на якому курсі вчишся?

- На першому.

- А факультет?

- Прикладного системного аналізу.

- Ого... Я теж там, на четвертому курсі. Зараз у нас практика, потім останній ривок – і привіт, дипломе. Але я ще з минулого року працюю у батька в компанії, займаюсь аналітикою.

- Круто. А я поки що по дрібницях на фрілансі. У фірми мене не беруть – кажуть приходити роки за два.

Несподівано для себе починаю розповідати, як потрапив до батьківського концерну, скільки проєктів уже виконав.

- Прикинь, сьогодні я вперше надавав аналітичний звіт іноземним партнерам, – мене розпирає від гордості, не можу втриматися, щоб не поділитися своїм успіхом.

Дівчина слухає, розуміє, про що я говорю, ставить уточнювальні питання. А я на автоматі починаю вдаватися до деталей.

- Але мені, звісно, не вистачає економічних знань. До магістратури я швидше за все піду на бізнес-аналітику. А ти чим хотіла б займатися?

- Я поки що не знаю. Нейронки [1] – круто, розпізнавання образів. Наприклад, дроном пофоткали дороги, і нейронка виявила всі проблемні місця, визначила тип проблем на кожній з таких ділянок, які роботи необхідні, скільки і яких матеріалів, скільки робітників знадобиться та які терміни ремонту.