Розділ 8. Зруйнувати все

Розділ 8. Зруйнувати все

Руки Жені свербіли дістати та прочитати лист Алекса, але вона вирішила, що має зробити це після візиту до тата. Чомусь була впевнена, що розмова з батьком не буде легкою. І чому він надумав приховувати щось він неї?

Як і намітила, Женя вирішила провідати батька у вихідні. Вона бажала зробити таткові сюрприз та приїхала без попередження.

Сюрприз, дійсно, був і не тільки для тата, але й для Євгенії. Коли вона тільки увійшла до будинку то почула радісні голоси із заднього двору. Тато грав з якимось хлопчиком, років тринадцяти, у футбол. Активно так грав! Гучно, захоплено і радісно. Не помітив він зовсім єдину і неповторну доньку. А поряд з ними стояла жінка приємної зовнішності. І не якась там фі-фа «для підтримки здоров’я», а красива жінка років сорока-сорока трьох і голосно сміялася з чоловічих забавок.

– Не завадила цій прекрасній ідилії? – дуже зло запитала Женя, навіть не привітавшись. – І з яких пір, таточко, тебе цікавлять дамочки з причепом?

Марк Борисович аж застиг від слів доньки та неочікувано отримав м’ячем по голові, який він не встиг зловити від несподіванки.

– Євгеніє?! – чомусь розгублено запитав.

– Що не очікував побачити? Я вже стала небажаною гостею у твоєму домі? – далі говорила дурню Женя. – Старієш, бо перемикнулася з екскортниць на клуш із виводком, – верзла нісенітниці далі.

– Женю, негайно припини та вибачся! – гаркнув Марк Борисович.

– Ми, напевно вже підемо. Вибачте, – мовила жінка. – Артеме, нам вже час, – звернулася до сина та намагалась не дивитись на Женю, яка сказала такі болючі для неї слова. Хоча, напевно, вона була права. Це її дім та її тато, а вони – ніхто. Не потрібно було погоджуватись на вмовляння Марка. Доля їх розвела ще в школі, не варто було ворошити минуле. Дурість це все, але у очах жінки все ж бриніли зрадницькі сльози, хоча вона намагалася їх не показувати.

– Аню, зачекай, будь ласка, – мовив Марк Борисович до жінки, яка вже збиралася йти на вихід та обіймала сина, який не зовсім розумів, що відбувається та стояв розгублено. – Євгеніє, негайно вибачся за свої слова! – підняв голос Марк Борисович вперше у житті.

– А за що я маю вибачатися? За правду? Я приїхала до тебе, а ти... – не стала продовжувати Женя, бо побачила, як тато пішов услід за жінкою, яка прямувала з сином до виходу. Вона ж правду сказала, але чому їй так паскудно на душі? Тато ж ніколи раніше ніким не захоплювався, у його думках та серці була тільки її мама та вона. Що ж сталося зараз? Женя ревнувала! На неї нахлинула знову така злість і туга. Дівчина підійшла ближче до воріт, щоб побачити, що робить тато. До неї долітали окремі слова, з яких вона зробила висновок, що батькові соромно за неї, що жінка вперше з сином була у них вдома та просила Марка Борисовича більше не турбувати її. Чоловік хотів особисто супроводжувати жінку, але ледь вмовив її не йти на зупинку громадського транспорту та домовився, що її відвезе водій, куди вона скаже. Голос жінки дрижав, а в очах бриніли сльози. Ще й той хлопчик татові сказав:

– Марку Борисовичу, дякую за сьогоднішній день. Ви стільки розповідали про доньку, але я не очікував, що вона така зла. Не турбуйте більше маму. Я не бажаю бачити її сумною, – дуже по-дорослому сказав Артем та сів до автівки.

Марк Борисович дивився услід машині, поки вона не зникла з поля зору. Чоловік одразу якось змарнів, постарів. Женя думала, що він зараз кричатиме на неї, вимагатиме вибачень, пояснень, а він пройшов повз неї, наче й не стояла вона поряд, нічого не сказавши. Він попрямував до свого кабінету та дістав пляшку з коньяком, до якої вже давно не прикладався. Він робив усе мовчки, навіть не дивлячись на Женю. Він сів у своє крісло та дивився в одну точку. На портрет мами Жені.

– І що це було? Хто вона така? Чому ти привів її до нас додому? – ставила Женя питання, на які тато не відповідав.

– Я поганий батько, що виховав тебе саме так... Ти ніколи ні в чому не знала відмови. Тобі було все найкраще. Я намагався замінити тобі маму, але не зміг виховати з тебе людину, яка поважає та цінує інших, – тихо говорив чоловік.

– Я просто бажаю знати хто це?! – не вгавала Женя.

– Я бажаю! Я хочу! Мені потрібно! Так, я поганий батько, що виховав тебе такою самозакоханою. Не знаю, де я допустився помилки? Невже через те, що любив тебе більше життя? – запитав чоловік та підняв очі на Женю з поглядом побитої собаки.

Донька дуже образила жінку, яку він наважився привести у свій дім і з якою хотів йти у майбутнє. Він побачив Аню випадково та його перше шкільне кохання заграло іншими барвами. Чоловік за нею упадав кілька тижнів, познайомився із її сином, йому здавалося, що хлопчик прийняв його. У них була чоловіча розмова, з якої Марк Борисович дізнався, що тато Артема виявився ще тим покидьком і хлопчик сказав, що нікому не дозволить ображати його мату. Ще малий, а справжній чоловік. І Женя, яка за кілька хвилин зруйнувала все.