Розділ 6. Геловінський шабаш

Розділ 6. Геловінський шабаш

Дівчата переїхали до нового офісу. Соні було дуже зручно. Спустився і вже на роботі, Женю привозив Максим та вже мав своє місце на парковці поряд, а Соломія жила недалеко. Женя легко вмовила Світлану працювати у їхньому агентстві. Староста також перевелась на індивідуальний план та рекомендувала ще одну дівчину на роль адміністратора – свою подругу Василину, яка рік назад вже закінчила університет і якраз перебувала у пошуках роботи. Дівчина була відповідальною та тямущою, її прийняли на роботу і вона легко увійшла до команди івент-агентства «Єжені». Замовлень побільшало. Дівчата чітко розподілили між собою роботу та залучали все більше людей.

– Привіт! Вже забрала наші костюми, – мовила Світлана.

– Привіт! Ми будемо найгарнішими відьмочками на івенті, – сказала Женя, розглядаючи одяг, який принесла Світлана.

– А чому відьмочками? – запитала Соломія.

– Бо це найбільше відповідає твоєму характеру, – відповіла Євгенія і язика показала.

– Ой, ну добре я, а Соня? Невже не було якогось там зайчика чи янголятка? – не вгавала Соломія.

– Це ж не новорічний ранок, а Геловін. Повір, усі жінки – відьми. Це просто Соня шифрується, а так, сто відсотково має мітлу у шафі. Он як малює. Точно відьма! – дала своє пояснення Женя.

– Ой, які гарні костюми відьмочок! Мені личитиме! – емоційно мовила Соня, яка не чула до того про що говорили дівчата.

– Я ж казала! – мовила Женя до Соломії, показуючи на те із яким захопленням Соня розглядає костюм відьмочки.

– Ой, ти надто носа не дери, бо зараз як прокляття начаклую! – пригрозила Соломія.

– Мене вже нічим не здивуєш, можеш чаклувати у своє задоволення, я вже сама собі прокляття начаклувала, – сумно мовила Женя.

– Куди класти гарбузи? – запитав хлопець, який щойно увійшов до офісу.

– Заносьте у студію. Зараз ми зробимо із них красунчиків, – відповіла Софія та показала, куди потрібно заносити помаранчевих красенів.

До вирізання веселих і страшних мармизок були залучені усі. Вийшли гарні ліхтарі, які мали прикрашати захід.

Прикраси були доставлені вчасно. На столах були незвичні страви у вигляді привидів, скелетів, пальців, очей, різноманітні тістечка з павуками, кажанами та трунами. Усе було декоровано відповідно до геловінської тематики, довкола були люди у костюмах.

– Усе страшенно красиво та смачно! – радо мовила замовниця. – Дайте, будь ласка, контакти закладу, де ви замовляли тістечка. Неймовірна смакота. А шоу барменів просто бомба! Мої співробітниці аж верещали від задоволення, коли бармени-вампіри підкидали пляшки з напоями та робили коктейлі. Дівчата, ви – молодці. А отой темний демон, який грав на скрипці – неперевершений, – пригадала жінка віртуозну гру Багета, якого також задіяли на заході. – У мене незабаром ювілей, я хочу, щоб ви провели його. Так безтурботно та щасливо я себе ще ніколи не почувала. Я не думала ні про столи, ін. про те, як забавляти гостей. Та я сама була гостею на цьому святі! От придумали ж – Королева геловінського балу, ще й корону причепили! Дівчата, дякую ще раз вам за цей захід! У моїх колежанок тепер ще на місяць буде вражень та розмов. Якщо хтось за спиною і скаже, що я відьма, то буду усім казати, що не проста відьма, а королева відьом! І вам окреме спасибі! Усі портрети відьмочок я повішу на роботі! Хай бачать клієнти з якими чарівницями мають справу, – звернулася жінка до Соні. – Ой, повеселили! Я себе на років двадцять молодшою відчула!

– Увііі! Як я люблю такі моменти! – мовила Женя, обіймаючи подруг. – Вдячні та щасливі клієнти, що може бути краще?

– Дівчата, усміхайтеся! – мовила Соломія, яка фотографувала усіх довкола.

Крім спалаху фотоапарата Соломії, Женя помітила ще один спалах. Спалах від телефону Макса. Дівчина залишила дівчат та прослідувала за своїм охоронцем, який вийшов на вулицю, щоб музика не була такою гучною.

– Привіт, Алексе! Все добре. Надіслав фото, як ти просив. Так, немає чого хвилюватись, – говорив Макс, а Женя розуміла, що точно притисне його до стінки та вимагатиме контакти Алекса, бо скільки не телефонувала на його номер, а та клята дівка постійно казала, що абонент недоступний! От і знайшовся екземпляр, на якому вона попрактикує свої відьомські навички! Не дарма ж Геловін!

Женя обмірковувала слова, які почула від Макса. У залі вже усі почали збиратися, захід вже закінчився. На одному зі столиків Євгенія побачила телефон Соні.

– Ото ж забуваха, це ж буде потім скрізь шукати! – мовила Женя, беручи до рук телефон Софії. Якось неочікувано гаджет ожив повідомленням та на екрані висвітилося ім’я АЛЕКС. Женя, аж завмерла та припинила свій хід. Як? Він Соні повідомлення надіслав? З Максом по телефону спілкується? Ото ж гад повзучий! А їй ніхто ані слова! Євгенія була лиха, наче справжня відьма. Вона ніколи не порушувала особисті межі людей і не читала чужі повідомлення, але їй зараз просто неймовірно кортіло дізнатись, що ж саме написав Алекс Соні. Євгенія відійшла трохи далі та набрала на телефоні Соні пароль, який вона добре знала. Подруга ніколи від неї нічого не приховувала. А тут? Як це можливо? На екрані світилося близько десятка повідомлень від Етьєна, але вона знайшла ім’я, яке її так цікавило та вросла очима в екран.

«Привіт, Сонечко! Дякую, що не залишаєш мою маму у скрутному становищі. Я надіслав кошти. Будь ласка, не сварись, я знаю, що ти усе можеш придбати сама, але так мені буде спокійніше. Я не можу зараз бути поруч з мамою, але дуже вдячний, що ти допомагаєш їй. Ти – справжня подруга!..» – встигла прочитати Женя, бо її покликала Соня і вона обернулася.