Розділ 4.1 Небайдужий

Розділ 4.1 Небайдужий

Після того, як тимчасовий охоронець скопіював усі необхідні записи з відеокамер, Євгенія попросила відвезти її додому. Чоловік виконував усе, що просила Женя. Знав, що саме через його некомпетентність вона опинилася у цій ситуації, знав, що від дівчини залежить його майбутнє у охоронній сфері.

Женя не сказала ані слова. Для чого? Усе ж і так буде видно на відео, а рішення щодо його подальшої роботи не залежить від неї. Її охоронцем від завтра буде Макс.

Їдучи у автівці Євгенія збиралась думками, вона якнайшвидше хотіла лишитися сама, щоб зателефонувати Алексу, своєму Янголу-охоронцю. Їй так хотілося, щоб він опинився зараз поруч, щоб обійняв, як робив, коли вона чогось лякалась, чи коли замерзала. Він завжди брав її холодні долоньки у свої руки, дихав на них, зігрівав своїм теплом та називав її «жабенятком». Саме у його обіймах та за його захисту усі проблеми здавалися несуттєвими та надуманими.

Женя вийшла з машини та за мить опинилась у своїй квартирі, взяла ключі від квартири, де мешкав Алекс.

Квартира, де ще вчора звучав його голос, зустріла Женю тишею та запахом його чоловічого парфуму. Як завжди ідеально прибрано, усе на своїх місцях. Алекс – акуратист та педант. Євгенія повільно провела поглядом довкола. Жодної його речі! Наче і не жив тут.

Лишившись наодинці, вона набрала номер Алекса. Монотонний та байдужий жіночий голос сповістив їй, що «Абонент знаходиться поза зоною досягнення...». Женя набрала номер кілька разів. Але дівчина казала одне й те ж.

– Де ж тебе взяли з таким безликим залізним голосом? З таким голосом трунарем треба працювати. От там точно будеш поза зоною досягнення, – злилася Женя.

Вона зайшла до спальні, відкрила шафу, полички, шухляди – нічого.  Пішла на кухню. Його улюблений чай з бергамотом. На кухні стерильно, наче не чоловік жив, а схиблена на чистоті домогосподарка. Холодильник вимкнений, там пусто, чисто. Коли ж тільки все встиг?

На верхній поличці серед посуду намагалася знайти чашку Алекса з веселим оленем, яку вона подарувала йому на Новий рік. Не було. Забрав. Приємно і водночас сумно.

Зазирнула до ванної кімнати. Його гель для душу, шампунь, усе згребла та забрала. Її погляд впав на пральну машинку.

– О, сорочка! – зраділа своїй знахідці Женя та пригорнула одежину Алекса до себе. Вона ще зберігала запах його парфуму, вона ще пахла НИМ.

Женя увімкнула воду, прийняла душ, користуючись ЙОГО гелем для душу. Під струменями води не було видно, як вона плакала. Плакала, бо розуміла, що дурепа. Навіть Злата, яким би стервом не була, казала про почуття Алекса. От чому вона на нього тоді так визвірилася? Бо, він їй небайдужий, бо вона його також кохає!

Вода змивала макіяж, втому, але їй було не під силу змити душевний біль. Після душу Євгенія одягнула сорочку Алекса та пішла до ліжка. На тумбочці вона побачила конверт з гарновиведеними двома словами «Для Жені». Це був його почерк. Не раз він допомагав їй у універі з конспектами, бо мав каліграфічний почерк, не те, що її кривулики, які сама, часом, не могла розібрати. Женя взяла конверт, відкрила його та сіла на ліжко, бо ноги просто не тримали її.