Розділ 4. Її Янгол-охоронець

Розділ 4. Її Янгол-охоронець

Женя швидко зібралася та назвала водієві адресу, за якою у неї мала бути зустріч. Як справжня івенторка, не беручи до уваги торнадо, яке здіймалося у душі, Євгенія начепила чарівну усмішку та рушила на зустріч.

Приваблива, впевнена, у стильному діловому костюмі та на високих підборах Євгенія увійшла до ресторану рівно у домовлений час. Пунктуальність – ввічливість королів. А вона – королева, але що б не трапилася, Женя ніколи не дозволяла собі запізнюватися. Завжди вела себе професійно, граційно та стримано. Євгенія просканувала поглядом небагатьох присутніх, намагаючись здогадатись, хто ж є її клієнтом. Один з чоловіків піднявся для привітання та кивнув. Саме до нього й направилася дівчина.

– Вітаю! То ти і є та сама прекрасна Євгенія із агентства «Єжені»? – якось надто липко та солодко запитав чоловік.

– Добрий день! Наскільки я розумію, ми з вами спілкувалися телефоном. Олександр Володимирович? – запитала дівчина, ігноруючи випади чоловіка.

Тимчасовий охоронець був поряд з Женею та зайняв столик неподалік.

– А ти, навіть, гарніша, ніж про тебе розповідають. Можеш називати мене просто Олександр, не потрібно цього офіціозу. Олександр Володимирович я для підлеглих, – мовив чоловік та «облизав» Женю поглядом.

– Олександре Володимировичу, пропоную узгодити усі ваші побажання щодо івенту, – навіть не подумала називати цього кнура Олександром. Женя взагалі була здивована, як цей чоловік може мати одне ім’я з її Алексом, її Олександром. Євгенія внутрішньо зібралась та продовжила. – Що це має бути за захід? На яку кількість людей? Чи необхідний фуршет? Якій кухні надаєте перевагу?

– Кицю, не для того я тебе сюди запросив. Усі деталі тобі надішле на пошту мій помічник, – млосно сказав кнур.

– Вибачте, але я вам не киця. У такому разі усі деталі я обговорю з вашим помічником. На все добре! – мовила Женя, радіючи перспективі швидко відкараскатися від цього неприємного чоловіка.

Кнур не був задоволений поведінкою дівчини, неочікувано схопив Євгенію за праву руку та потягнув на себе, щоб вона знову повернулася за стіл.

– А ти норовлива кобилка. Люблю приборкувати таких, – спробував показати подобу усмішки кнур, але не відпускав руку Жені.

– Мені здалось, що я чітко вам дала зрозуміти, що ви помилилися адресою. Відпустіть мою руку. Негайно! – гаркнула Женя. Шукаючи очима охоронця, який повинен був бути поряд і не допустити подібної ситуації. Її Алекс такого б ніколи не дозволив. Жоден чоловік не те що не зробив їй боляче, а, навіть, косо не подивився, коли Алекс охороняв її.

– Мені подобається, як ти кричиш, – мерзенно мовив кнур, – тягнучи руку Жені до себе.

– Ви робите мені боляче. Відпустіть мою руку, – повторила Женя, намагаючись не панікувати, хоча у її душі був такий роздрай, їй хотілося кликати його, її Алекса, щоб прийшов і захистив. Бо Алекс не просто охоронець, а її Янгол-охоронець. І чому ж вона збагнула це тільки зараз?

– Чого ти викаблучуєшся? Усі мають свою ціну... – почав говорити кнур, але Женя його вже не слухала. Вона взяла зі столу спеції, які стояли на столі, а саме: скляний глечик з олією та хлюпнула йому в обличчя.

– Су... – не встиг закричати кнур, як його пика лежала на столі. Охоронець, якого тато прилаштував до Жені, повернувся з вбиральні та, побачивши, що відбувається, добряче приклав чоловіка. – Та я тебе у порошок зітру! – волав чоловік на весь заклад, привертаючи увагу інших.

Женя не чула того покидька. Вона направилася до адміністратора ресторану.

– Прошу надати копію запису камер відеонагляду. Що мені для цього необхідно? – запитала Євгенія. Вона розуміла, що кнур може їй підсунути свиню та спробувати підірвати репутацію агентства. Цього вона допустити не могла. Руки геть від її дітища!