Розділ 3.1 Не бути тінню

Розділ 3.1 Не бути тінню

Марк Борисович приїхав одразу, він завжди та за будь-яких умов знаходив час для доньки. Вона була на першому місці.

Женя скерувала розмову так, щоб дізнатися, що з Алексом, але тато відповів, що не знає у чому справа.

Бехтольд брехав... Напевно, перше в житті відверто казав неправду своїй дитині. Він сподівався, що Алекс ще передумає та повернеться.

Вчора ввечері хлопець прийшов до нього та сказав, що більше не буде працювати охоронцем Жені. Отак взяв і сказав!

– Чому? – поставив запитання Марк Борисович. Він бачив симпатію зі сторони хлопця, він повністю довіряв Алексу та знав, що його донька поряд з ним у безпеці.

– Скажу відверто: я хочу більшого. Хочу розвиватись, – чеканив хлопець, ще чуючи у вухах слова Жені, що він ніхто. – Мені запропонували стажування та роботу за кордоном.

– Алексе, я можу забезпечити ріст та розвиток тобі й тут. Як щодо місця начальника охорони? – зробив дуже вигідну пропозицію Бехтольд, не бажаючи втрачати не тільки такого працівника, але таку світлу та щиру людину зі свого оточення.

– Заманлива пропозиція, але я змушений відмовитись, – розчарував відповіддю Алекс.

– А якщо подвійна зарплатня та переоформлю квартиру поряд з Євгенію на тебе? – навів останній аргумент Марк Борисович.

– Ні! – непохитно відповів Алекс.

– А як же Женя? Ти про неї подумав? – навів контрольний аргумент бізнесмен.

– У неї буде новий охоронець. Поки приставте когось зі свого оточення, а через два дні повернеться Макс. Я б рекомендував його. Він надійний, метикуватий та я йому вірю. Саме Женя у свій час доклала руку до того, щоб він став тим, ким він є зараз. В ньому я впевнений, – чітко говорив Алекс.

– Що між вами сталося? – поставив пряме запитання. Він, як батько, бачив з боку Алекса почуття і не був проти їх стосунків. Алекс завжди вів себе стримано, інтелігентно та ніколи не переходив межі. Про його почуття говорили тільки його погляди, турбота, які бачили усі, крім Жені.

– Нічого. А що між нами могло статися? Хто вона, а хто я? Я звичайний найманий робітник...

– Що за дурня? Алексе, я тебе не пізнаю! – не дав закінчити йому Бехтольд.

– Я не бажаю бути тінню. Я хочу бути тим, кого поважають, – відповів Алекс.

– Не розумію, що у вас там відбувається. Давай зробимо так: даю тобі тиждень на роздуми. Скажу відверто, мені не хочеться тебе відпускати. Твій професіоналізм, порядність, відповідальність та щирість заслуговують на повагу.

– Дякую за добрі слова, але моє рішення не зміниться, – вже вкотре сказав Алекс.

– Добре. Дякую тобі за гарну роботу. Знай, що я завжди буду радий твоєму поверненню, – мовив Марк Борисович та обійняв Алекса не як найманого працівника, а як рівного, як друга, як рідну людину.

Алексу було важко, але він вирішив для себе, що має досягти чогось, стати кимось, знайти себе, щоб бути гідним Жені.

Всі речі були зібрані, прощальний лист лежав у вітальні квартири, що була поряд з помешканням Жені. Алекс знав, що у дівчини є ключі від квартири у якій він мешкав та, чомусь, він був впевнений, що вона туди обов’язково зайде.

У Алекса не було багато речей. Ділові та спортивні костюми, сорочки, футболки, взуття. Найціннішою річчю, яку він акуратно поклав до своєї сумки, був портрет Євгенії, який намалювала Соня. Чомусь Жені цей портрет не дуже сподобався. А Алекс не зміг відвести очей від того хитрого погляду, природніх пухких губ, водоспаду білого волосся та милих ямочок.

– Я тут наче дитина! – крутила носом Женя.

– Ой, ти й є дитина! Така ж балувана та непосидюча, – резонно зауважила тоді Соня.

Алекс попросив той портрет Євгенії собі і тепер він акуратно лежав серед речей хлопця у сумці.