Розділ 3. Не бути тінню

Розділ 3. Не бути тінню

– Навіжена! – заволав громило, відкрив дверцята та вибіг на вулицю. Він не знав, чого можна ще очікувати від Жені. – Це не тобі треба охоронець! А від тебе треба людей охороняти! – волав Антон, витираючи сльози від освіжувача повітря.

Женя одразу ж заблокувала усі двері автівки, набрала номер телефону батька та попросила приїхати.

Чомусь зараз без Алекса почувалася такою вразливою, самотньою та беззахисною, як тоді, коли її маленьку дівчинку викрали конкуренти тата, щоб шантажувати його. Вона тоді дуже злякалася. Її зачинили у якійсь кімнаті зовсім одну, ще й нагримали, бо вона примудрилася одного з викрадачів вкусити за руку до крові. Женя тоді дуже сильно злякалася, але не розгубилася. Після того, як її залишили у кімнаті одну, вона спочатку забилася у куточок і плакала, але потім, коли її очі звикли до темряви, побачила, що вона знаходиться на другому поверсі та до балкона нахилилося розлоге дерево. Євгенія набралася сміливості, бо зрозуміла, що сльозами справі не зарадиш. Дівчинка обережно підійшла до дверей, які вели до балкона, на щастя, вони піддалися і вона їх відкрила. Дівчинка намостила на диван якісь речі, імітуючи свій сон. Серед речей знайшла чиюсь темну сорочку та одягнула, щоб її світлий одяг не так привертав увагу.

Женя ніколи, ні в чому не знала відмови у татка. І коли дівчинка сказала, що хоче спробувати скелелазіння, то тато не тільки записав донечку у клуб, де інструктор навчив, як правильно усе робити та користуватися страховкою, але й сам захопився цією справою. Ця активність дуже допомогла Жені. Вона подолала свій страх висоти та добре розвивалася фізично.

Стоячи на балконі, Женя обережно та швидко, наче кішка, застрибнула на дерево та спустилася з нього. Страху не було, ні. Було єдине бажання: якнайшвидше побачити тата. Невеличкими перебіжками мала добігла до паркану та перелізла через нього. Паркан був високий, але там були виступи, що можна було залізти зі сторони двору. Але з протилежного боку таких виступів вже не було і дівчинка просто зістрибнула. Звісно, забила коліна, але хто про них думав у той час. Вже з іншої сторони загорожі вона почула, що у будинку викрадачів піднялася паніка, але було вже пізно. Євгенія стрімголов бігла вулицею. На щастя, один із дворів ще був відчинений і по господарству поралася жінка похилого віку. Женя попросила у неї телефон та зателефонувала татові. Номер тата вона знала напам’ять.

Ой, що почалося! Приїхало стільки охоронців та поліції, що ті бовдури, які її викрали, навіть, не встигли оком кліпнути.

Марк Борисович тоді притиснув до себе Женю та не відпускав її від себе ні на хвилину. Коли Женя розповіла татові про свою поведінку, він називав її не інакше, як «моя смілива дівчинка» та дякував усім святим, що все скінчилося саме так.

Про школу, з якої викрали Женю, довелося забути. Тато не відпускав доньку ні на хвилину від себе без охоронця. Марк Борисович опікав свою донечку, часом, аж занадто. Вона була не пристосована до життя. Їй важко було знаходити контакт з іншими. Марк Бехтольд ледь не розніс елітний приватний ліцей, до якого через певний час пішла Євгенія, коли у класі почалося цькування його доньки. Діти, на жаль, бувають жорстокими. Женя поверталася зі школи щоразу без настрою та не ділилася тим, що відбувалося. Далі тато почав помічати синці, але коли Женя прийшла з червоною щокою, то наважився та запитав відверто. Донечка розридалася. Як виявилось, у класі була популярна дівчинка Аріадна, якій не сподобалось, що Женя не захотіла їй дати свої брендові речі. Аріадна замастила, порвала не одну річ Жені. Євгенія перший час терпіла, бо розуміла, що новенькій важко у новому класі й вона не хотіла знову сидіти вдома у чотирьох стінах. Та одного разу Женя не витримала і дала здачу. Ой, що почалося! Аріадна не знала ні від кого опору, а тут новенька поставила її перед усіма на місце. Закінчилось тим, що Аріадна пішла зі сльозами додому та з вирваним волоссям.

Наступного дня Марк Борисович пішов до директора тільки для того, щоб забрати документи.

Далі був ще один ліцей, де, здавалося, що Жені було добре. Але було комфортно до того часу, поки вона не закохалася у свого однокласника, який привселюдно її принизив. Ой, скільки сліз було! Батько нічим особливо зарадити й не міг. Жені дуже не вистачало мами, а приводити іншу жінку у свій дім, Марк Борисович не хотів.

Чоловік був неймовірно щасливим, коли Женя познайомилася із Сонею. Це був неочікуваний подарунок долі. Нова подруга позитивно впливала не тільки на навчання, розвиток Жені, але й вчила життя. Моральні цінності та переконання Софії імпонували Марку Борисовичу. Якщо чесно, то у Жені було за все життя тільки двоє справжніх друзів: Софія та Алекс.

Марк Борисович приїхав одразу, він завжди та за будь-яких умов знаходив час для доньки. Вона була на першому місці.

Женя скерувала розмову так, щоб дізнатися, що з Алексом, але тато відповів, що не знає у чому справа.

Бехтольд брехав... Напевно, перше в житті відверто казав неправду своїй дитині. Він сподівався, що Алекс ще передумає та повернеться.

Вчора ввечері хлопець прийшов до нього та сказав, що більше не буде працювати охоронцем Жені. Отак взяв і сказав!

– Чому? – поставив запитання Марк Борисович. Він бачив симпатію зі сторони хлопця, він повністю довіряв Алексу та знав, що його донька поряд з ним у безпеці.

– Скажу відверто: я хочу більшого. Хочу розвиватись, – карбував хлопець, ще чуючи у вухах слова Жені, що він ніхто. – Мені запропонували стажування та роботу за кордоном.