Розділ 27

Мене охоплює ступор і я не знаю, що сказати.  Карина  стискає сукню у руках:

— Мабуть, у тому, що сталося винна я. Наївно гадала, що Костя мене кохає. Ми жили разом, я почувалася його дружиною й чекала на офіційну пропозицію, але грати весілля до річниці твоєї смерті було б неправильно. А тепер я розумію, що цього весілля взагалі не буде. 

— Я не пам’ятаю Костю і згодна на розлучення, — з моїх вуст це звучить як виправдання. В очах Карини з’являється вогник:

— Ти казала йому про це?

— Так, — зітхаю та сідаю поруч. — Він хоче дати нам шанс і спробувати все спочатку.

— Ясно, — Карина жбурляє сукню у валізу. — Я б здивувалася, якби він погодився. У нього спільні акції з твоїм батьком, плюс твої акції у фірмі батька. Звісно, він не хоче втрачати ключовий пакет.

Почуваюся так, ніби отримала ляпас. Не хочеться вірити, що Костя зі мною тільки через це. Підозріло зіщулює очі:

— Ти гадаєш це єдина причина чому він не хоче розлучення?

— Не знаю, але принаймні головна, — вона замовкає. Опускає голову, ніби на щось зважується, і зрештою видихає. —  Єво, мені не вистачає нашої дружби. 

— Я тебе не пам'ятаю, але якщо ми й справді так сильно дружили, як ти розповідаєш, то скажи чому я вийшла за Костю, якщо кохала Арсена?

 — Ти хотіла помститися Арсену, — приголомшує. — Ти знайшла його переписку з іншою дівчиною. Він зізнавався їй у коханні, і зустрічався з вами обома.  Ти використала Костю як інструмент, а він, дурень, повірив, що ти справді його кохаєш. 

Ця правда від Карини обпалює серце. Я не знаю, ким я була, але зараз я б не вийшла заміж за когось, тільки для того, щоб комусь дошкулити. Припускаю, що вона може це все казати, щоб розлучити мене з Костею.

— Ти кажеш, що я вийшла заміж, щоб зробити боляче Арсену? — мій голос тремтить, як билина на вітрі. — Це нерозумно. Якщо у нього була інша жінка, то йому байдуже заміжня я чи ні.

— Ти була розбита, як я зараз. Костік виставляє мене за двері, як непотрібний мотлох. 

— Ну, жити втрьох ми не можемо, — гірко всміхаюся. — Хоч зараз я його не кохаю, проте твоя присутність тут, мені неприємна.

— А його присутність приємна? — Карина підвищує голос. — Чому ти вважаєш мене зрадницею? Якщо подумати, то це Костя тобі зрадив. Якщо ти викреслюєш мене зі свого життя, то буде правильно, якщо викреслиш і його.

— Я роздумую над цим, — підводжуся на ноги та прямую до дверей. — Не заважатиму тобі збирати речі.

Виходжу зі спальні та прямую на терасу. Почуваюся у цьому домі чужою. Сідаю у крісло-гойдалку та намагаюся заспокоїтися. Ввечері Костя влаштовує вечерю вдома і відмовляється від своєї ідеї з рестораном. Повітря у вітальні просякнуте ароматом запечених трав і дорогого вина. Я поправляю сукню біля дзеркала, Костя підходить ззаду і обережно кладе руки мені на талію. Здригаюся від несподіванки. Його дотик теплий  та впевнений. Спиною відчуваю розмірений  ритм його серця.

— Ти сьогодні неймовірна, — шепоче він мені у волосся. — Здається, щодня ти стаєш трохи більше собою. Тією Євою, з якою я познайомився.

Він розвертає мене до себе, з ніжністю заглядає в очі. Бере мою руку і ніжно цілує кінчики пальців, кожен окремо, наче вивчаючи їх заново. Я стою нерухомо. Намагаюся пригадати його поцілунки, проте пам’ять вперто мовчить.

— Я пам’ятаю ці руки в фарбі, — Костя підводить мене до столу. — Ти любила свою роботу. Ти не просто реставрувала,  а керувала цілими командами, диктувала умови міністерствам. 

Ми сідаємо за стіл. Захар розливає вино, а я не впевнена, що мені можна змішувати ліки та алкоголь.

— Костю, — я роблю невеликий ковток, відчуваючи, як терпкість напою розливається тілом. — Я хочу повернутися. Можливо у роботі та звичному темпі я швидше все згадаю. Сьогодні я перебирала листи і бачила, що мені прийшов запит на очолення великого міжнародного проєкту, реставрації маєтку. Це мій шанс знову стати тією жінкою, про яку ти розповідаєш.

Його рука з виделкою на мить завмирає. Усмішка не зникає, але погляд стає серйознішим.

— Мила, — він кладе свою долоню на мою, злегка стискаючи. — Ти тільки-но почала одужувати. Керувати таким об’єктом — це колосальний стрес. Це не просто пензлики, а звіти, бюджети, скандальні підрядники. Ти впевнена, що готова до цього хаосу?

— Я впевнена, що без цього хаосу я ніколи не згадаю, хто я така, — намагаючися не відводити очей. — Зрештою, я доросла жінка і не маю питати у тебе дозволу, але я сподіваюся на твою підтримку. Твоя думка важлива для мене, і якщо ти допоможеш мені повернутися на роботу, то я буду дуже щаслива. Саме чоловік поруч або надає жінці крила, або їх забирає.

Сподіваюся, що після такої промови  Костя мені не відмовить.  Він стискає виделку та кладе їжу до рота:

— Потрібно відновити твої документи, анулювати свідоцтво про смерть. 

— Я завтра цим займуся. Поїду до адвоката, — на мить задумуюся та уточнюю. — У нас ж є адвокат?