Розділ 21

Я стою посеред цієї спальні, дивлячись на жінку, яка була мені подругою, і на чоловіка, який щойно викинув її, як використану річ. Мені гидко. Гірше, ніж було від брехні Арсена. Карина хапає чоловіка за руку:

— Але ми жили разом пів року. Я гадала, що ми одружимося, а зараз ти проганяєш мене?

— Між нами все скінчено, — голос Кості звучить твердо та впевнено, без жодної краплі вагань. — Ти допомогла мені пережити горе, біль втрати, але це все. Я житиму зі своєю законною дружиною.

Карина схлипує, в її зелених очах з’являють сльози. Костянтин виводить її на коридор:

— Не хвилюйся, я допоможу тобі з переїздом, — він зачиняє двері і я більше не чую їхньої розмови.

Стою посеред кімнати, і кожен вдих дається з болем. Спальня величезна, виконана в холодних сіро-білих тонах. Навпроти ліжка  великі скляні двері, що ведуть на балкон. Підходжу до них, притискаю лоб до прохолодного скла. Звідси видно лише темний сад і високий паркан. Арсен залишився там, десь за цим парканом, і я сама, власними руками, зачинила перед ним двері. Я навіть не можу з ним зв’язатися, адже телефон залишився у сумочці з ним. Може це і на краще. Не варто говорити з ним, поки я все не згадаю. 

Відвертаюся від вікна і помічаю  однакові білі двері по обидва боки від телевізора. Гардеробні. Підходжу до тієї, що праворуч, і штовхаю двері. Всередині безлад. Жіночий одяг, розкиданий по полицях, взуття на підлозі. Яскраві сукні, які Карина, мабуть, купувала за мої гроші. Кожна річ тут це ляпас мені, найкращій подрузі. Зачиняю двері, відчуваючи нудоту.

Друга гардеробна, ліворуч, заповнена чоловічим одягом. Ідеально випрасувані сорочки, дорогі костюми. Все виглядає так стерильно, так правильно, як і сам Костянтин.

Між гардеробними є ще одні двері, що ведуть до ванної кімнати. Вона простора, з великим джакузі та душовою кабіною. На поличках знову косметика Карини. 

Двері спальні відчиняються, і на порозі з’являється Костянтин. Він має втомлений вигляд, але в його очах горить той самий хижий вогник, який я помітила ще в ресторані.

— Карина поїхала, — він проходить всередину. — Тепер ми нарешті самі. Не хвилюйся, завтра її речі вивезуть звідси, а твої дістануть з коробок.

Я дивлюся на нього і відчуваю, як усередині все стискається від крижаного жаху. Костянтин поводиться так, ніби ми просто повернулися з тривалої відпустки, а не з пекла, де я померла на пів року. 

— Ти так легко виставив її за двері? — мій голос звучить хрипко. — Вона була твоєю коханкою, жила в цьому домі, спала у цьому ліжку, між вами явно вирували почуття, а тепер ти просто кажеш, що її речі вивезуть?

Костянтин зупиняється за крок від мене. Навпаки, на його обличчі з’являється лагідна усмішка, від якої мені хочеться кричати.

— Єво, сонечко, ти не розумієш, — він простягає руку і обережно заправляє пасмо мого волосся за вухо. Його пальці сухі й теплі, але я здригаюся, наче до мене торкнулася змія. — Вона була лише тінню, спробою заповнити пустку, яку ти залишила по собі. Я ніколи не припиняв кохати тебе. Карина знала про це і погодилася на такі стосунки.

Я дивлюся на нього і не вірю своїм вухам. Невже це людина, за яку я вийшла заміж та називала чоловіком? Людина, яка з легкістю міняє жінок, як фігури на шахівниці? Я ж його кохала? Мала кохати, інакше чому погодилася на цей шлюб? А Аресен? У голові суцільна каша, і я не можу зрозуміти, що робилося у моєму житті.

— Тобі зовсім її не шкода? Вона ж наче була моєю подругою.

— Вона зрадила тебе першою, коли спокусила мене та лягла в моє ліжко, — від нього віє холодом. — Тож не шукай у ній жертву. Жертва тут ти, Єво. Жертва маніпуляцій Завадовського.

— Я тебе не пам’ятаю, — стискаю губи. — Зараз для мене ти незнайомець. Я дам тобі розлучення.

— Мені не потрібне розлучення, — Костя вибухає гнівом. — Це через Карину? Вона нічого для мене не означає. Я тобі не зраджував. Ти померла, а я просто намагався якось позбутися цього болю. До того ж, судячи з усього, ти й сама проводила ночі у ліжку Завадовського, тож ми квіти. Не згадуймо більше про це, а почнімо все з чистого аркуша.

Я дивлюся на його ледь посивілі скроні на короткому русявому волоссі, на зелені очі, на ідеально поголене обличчя і зовсім нічого не відчуваю. Він не викликає у мене миттєвого захоплення, як Арсен. Костя тягнеться до мене за поцілунком, і я миттю відхиляюся. Наче броню, виставляю долоню:

— Я не знаю, що тобі зараз сказати. Ще декілька годин тому, я гадала, що заміжня за Арсеном. Це все складно. Нам потрібно познайомитися заново.

— Познайомимося. Відвідаємо найкращих лікарів і я впевнений, що ти все згадаєш. Лягай спати, тобі потрібно відпочити.

— Добре. Обговоримо все вранці, на свіжу голову, — насправді сподіваюся, що за ніч ці емоції вгамуються, і я мислитиму краще. — В якій кімнаті я можу розміститися?

— Тут, — Костя говорить так, наче це само собою зрозуміло. — Ти моя дружина, ми завжди спали разом.